Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

- Сестра прийшла! - зрадів старший.

- А ми тут хлюпаємся, - сказав молодший.

- Йди з нами хлюпатися, - промовив солдат.

Уздрівши незнайомця у голому вигляді, вона випустила дивний крик і закрила очі руками.

- Він ж голий, - проказала крізь зуби дівчина.

- Ну і що. Ми теж голі.

- Ви ще діти і ще й мої брати, а він... - не маючи сил вимовити, вона замнулася.

- Чоловік, - відповів замість неї солдат.

- Так не можна робити.

- Що робити?

- Купатись із голим, чужим чоловіком.

- А коли можна? - запиталися діти.

- Можна таке робити лише із своїм законним супругом.

- То виходь за нього заміж. І тоді ми матимемо батька, а ти - чоловіка. Дівчина геть розгубилася при цих словах і ще й при голому солдатові, тому й утекла до хати. Спробуй не розгубитися при такому красеневі - стрункому, молодому, чорнявому. Солдат був вродливим, років десь двадцять два і привітним - що є головним.

- А що, якщо ми справді повінчаємося? - завів він розмову через кілька днів.

- Я і ти? - здивувалася дівчина.

- Брати твої мають рацію.

- Але ж ти ховаєшся. Пан-отець тебе видасть німцям. І тоді я тебе втрачу, а я цього не хочу.

- То що нам робити? - обняв дівчину солдат.

- Будемо так жити.

- В гріху?

- Що поробиш, коли такі часи настали!

- Я б хотів, щоб нас Бог поєднав, - заглянув у дівочі очі.

- Для цього необов'язково у церкві вінчатися.

Солдат здивувався:

- Ти, справді, так гадаєш?

- Я знаю один спосіб, щоб нас Бог почув і благословив. Але треба до неділі дочекатись.