Ньюбі Райтер - Де трава зеленіша, Ньюбі Райтер

- Будь ласка, будь ласка, - зрадів чоловік. - Люблю діловий підхід та відповідальних працівників. У мене, в основному, легковажні працюють. Ті й шматка паперу не мають, все в голові тримають.

- Мабуть, у них пам’ять краща за мою, - іронічно зауважила Юля, відкриваючи записник. - Який у мене робочий день?

- Все залежатиме від погоди, й навіть тут вже є один нюанс! - Карлуш зробив невеличку паузу, змусивши співбесідницю насторожливо на нього поглянути. - Не бійся, нічого протизаконного я тобі не збираюся зараз казати. Розслабся! Просто на зимовий період у нас небагато туристів і ми працюємо лише в сонячні та бездощові дні. Сама розумієш, невесело на гондолі кататися у зливу.

Юля кивнула.

- Тож для того, щоб ти не втрачала у зарплаті, в дощові дні працюватимеш у мене в невеличкій крамничці сувенірів. Продаватимеш магніти, листівки, традиційні солодощі та ще деякі дрібнички для приїжджих. 

- Тобто, я так розумію, що буду на парт-таймі гідом та продавчинею? - поки що в голові така несподівана інформація не хотіла вкладатися.

- Саме так, але не бійся, спочатку будеш помічницею продавця, вивчиш товар, ціни, програму, через яку пробиватимеш покупки та навчишся користуватися портативним терміналом для оплати товарів карткою. Це не важко, твій колега по роботі, Габріель, тобі допоможе. Він хлопець привітний, я вже його попередив, що з завтрашнього дня ти з ним працюватимеш.

- А як же робота гідом? - хотілося одразу поставити всі крапки над “і”, перед тим як розуміти, що робити далі.

- Все буде, - поспішив заспокоїти співбесідницю Карлуш. - Але ж ти бачиш, яка поки погода. Плюс, у тебе буде час вивчити поки текст, який потрібно буде розповідати туристам. Вірю, що в тебе все вийде.

- О котрій робота починається? - запитала Юля.

- О дев’ятій, але з дому виїжджатимемо за п’ятнадцять хвилин, треба ж туди ще доїхати. Завтра візьму тебе з собою, покажу де, що і як, познайомлю з Габріелем, а він тебе вже введе в курс справи. Назад вертатимешся сама, бо у мене ще безліч різних справ. Бізнес! - чоловік наголосив на останньому слові, піднявши вказівного пальця догори.

- У мене буде восьмигодинний робочий день? - дівчина записувала все тезово, щоб після розмови перечитати і ще раз осмислити.

- Так, - закивав Карлуш. - Плюс година на обід. Тож працюватимеш до шостої вечора. Координати будинку та роботи заб’єш собі у гугл карти, щоб не заблукати. Але місто в нас не дуже велике, та й до роботи не так вже й далеко, тож не загубишся. А згодом і маршрут запам’ятаєш.

- Обід з собою брати?

- Так, якщо хочеш, а можеш в кав’ярні на розі їсти, там ціни демократичні. Я все одно платитиму тобі додаткові кошти на харчування - шість євро на робочий день, то можеш на цю суму й розраховувати.

- До речі, як будемо по оплаті домовлятися? - запитала Юля. - Я про роботу й оренду.

- За оренду беру всього двісті п’ятдесят євро за кімнату, це небагато. Відраховуватиму одразу із заробітної плати. Вона у тебе в районі восьмисот буде, плюс кошти на обід, це близько ста п'ятдесяти, в залежності від кількості робочих днів на місяць. Так що різницю по оплаті житла не дуже відчуватимеш. В суму оренди входить світло, вода та інтернет. Так що, думаю, для тебе це буде вигідна пропозиція.

- Так, - погодилася Юля. - Погоджуюся.

- Ну і добре, - Карлуш підвівся. - Якщо до мене більше питань немає, піду у справах. Виникатимуть якісь питання - пиши, телефонуй. А поки залишу тебе відпочивати, їсти, якщо голодна, і готуватися до першого робочого дня. 

- Питань поки що немає, але підозрюю, що виникатимуть, - мовила Юля, закриваючи записник. 

Вона провела чоловіка до дверей - кілька кроків у бік і готово - і коли зачинила за ним двері, знову сіла на ліжко. Інформацію, яку вона щойно почула, слід було добре обміркувати. Але спочатку заварити собі зеленого чаю. Кажуть, добре допомагає від стресу.

*  *  *

Аромат зеленого чаю з жасмином приємно грів зсередини. Саме те, що потрібно у цей дощовий похмурий день. З чашкою в руках Юля відкрила двері на внутрішнє подвір’я, стала на ґанку і вдихнула на повну свіжого вологого повітря. Що ж, відтепер це її тимчасова домівка. Непогана, могла б бути і гіршою. Не готель, звісно, але Луїша немає, і це не може не радувати.

І працювати тепер не ночами буде. Організм повинен трішки адаптуватися до нового графіку, та це нічого. До хорошого швидко звикаєш… Юлині думки перервав дзвінок на мобільному.

- Юль, привіт, - почувся стурбований голос Віри. - Ну як ти там? Не телефонуєш, а обіцяла!

- Ой, Вірунь, вибач, - і правда таки, обіцяла відзвонитися, щойно приїде. - З голови зовсім вилетіло. Карлуш як зустрів, то й закрутилася.

- Ну розповідай, як нове житло, як сусіди, як Авейру?

- Та поки що немає чого особливо розповідати, - запевнила її подруга. - Кімнатка крихітна, але жити можна. З сусідами поки що лише декількома словами обмінялася, то не скажу нічого. А на рахунок Авейру, містечко приємне. 

- Ти дочекайся, поки сонечко вигляне - зовсім по другому заспіваєш. Чудове місто, мене Мігель возив туди на вихідні, а ще там недалеко є Кошта Нова. Туди обов’язково завітай, але теж, бажано, в хорошу погоду.