Ньюбі Райтер - Де трава зеленіша, Ньюбі Райтер

Триповерховий будинок, який так хвалив Мігель, насправді виявився двоповерховою старовинною будівлею, в підвалі якої розташовувалася кухня і вітальня. І хоча ремонт у домі був зроблений непоганий, тут все дихало минулим. Високі стелі, дерев’яні вікна та різьблені двері, паркетна підлога, подекуди навіть ліпнина на стінах. Кімнат було небагато, чотири на першому поверсі, та чотири на другому. Ванних кімнат було дві, по одній на поверсі. 

Вхід у двір вів через хвіртку, біля якої стояла худорлява дівчина років двадцяти з темним довгим волоссям, зібраним у два хвостики, та веснянками на щічках. Вона привітно усміхалася новоприбулим. Було помітно, що дівчина носить брекети.

- Доброго ранку, Карлуш, - мовила вона. - А ти, мабуть, Юля. Я - Марта, приємно познайомитися, - за цим слідувало вже традиційне португальське привітання.

- Навзаєм, - усміхнулася Юля. 

- У нас тут майже всі такі ж привітні, як Марта, - сказав Карлуш. - Пішли всередину, познайомлю тебе з усіма, а потім покажу твою кімнату. Де там всі наші?

- У кухні в основному, - відповіла Марта. - Хтось обід готує, хтось байдики б’є. Все як завжди!

На нижньому поверсі було темнувато. Практично повна відсутність природного освітлення, від чого вигляд вітальня мала похмурий. А все через лише одне маленьке віконце, і те, сховане за високою шафою з посудом.

Було гамірно. Двоє дівчат готували щось біля плити, а троє хлопців обговорювали футбольний матч, сидячи на невеличкому дивані в імпровізованій вітальні. Пахло традиційним португальським супом та смаженою рибою.

- Привіт, народ! - голосно мовив до всіх присутніх Карлуш, намагаючись привернути до себе увагу. - Знайомтесь, ваша нова сусідка - Юля.

- Ну привіт, привіт, - один з юнаків одразу скочив на ноги і вже за декілька секунд стояв біля українки. - Я - Кріштіану!

- Знаю вже одного такого, - усміхнулася Юля. - Теж у футбол граєш?

- Так, - в очах хлопця блиснув вогник. Нова співмешканка явно йому сподобалася. - Хочеш якось подивитися? У нас гра в суботу, можеш прийти.

- Якщо не працюватиму, обов’язково завітаю.

- Працюватимеш, - втрутився у розмову Карлуш. - Вихідні дні - це наш найбільший заробіток. Ще й погоду обіцяють хорошу.

- Тоді іншим разом, - підморгнув Кріштіану дівчині.

- Звісно, - запевнила Юля.

- Так, ну що продовжуємо знайомитися, - мовив хазяїн будинку. - Це Луїш та Філіп, - він кивнув головою в бік дивану. Від імені “Луїш” в Юлі пройшов мороз по шкірі. - А це Луїза та Маріза.

“Хоч бери та й вірші складай,” - подумала Юля, а вголос сказала: - Приємно з вами всіма познайомитися, сподіваюся, зможемо подружитися. 

- Й не сумніваюся, - зауважив Кріштіану, знову підморгнувши дівчині. Ну чому на неї так реагують? Завжди знайдеться якийсь залицяльник. І хоч цей хлопець вигідно відрізнявся з-поміж інших - спортивний, симпатичний, смаглявий - скоріше всього у житті він не звик чути “ні”. Ну це було до того, як йому зустрілася Юля.

- З дружиною моєю, Деоліндою, познайомишся пізніше, вона зараз поїхала у справах, - продовжував між тим Карлуш. - А зараз пішли до твоєї кімнати, там обговоримо умови проживання та роботи.

Кімнатка дійсно виявилася крихітною. При вході стояла невеличка біла шафа з вісьмома вішаками. За нею у ніші було односпальне дерев’яне ліжко з тоненьким матрацом та ковдрою. Наверх Карлуш поклав нову постільну білизну, подушку та рушник. 

З іншого боку кімнати були ще одні двері, які вели у внутрішній двір. Там стояв пластиковий столик з парасолькою та чотири червоних стільці. Оскільки йшов дощ, все було мокре, а зі столу дзюркою стікала вода. 

Був у кімнаті й письмовий стіл з настільною лампою,  дерев’яний стілець, а також невеличка книжкова поличка, на якій, окрім пилу, нічого не спостерігалося. Стіни були пофарбовані у білий колір, а вся обстава кімнати скоріше нагадувала лікарняну палату, аніж затишний куточок в імпровізованому гуртожитку. 

- Ну, що скажеш? - запитав Карлуш, намагаючись прочитати на Юлиному обличчі хоч якусь реакцію.

- Непогано, жити можна, - дівчина звісно не була в захваті від нової оселі, однак ділитися своїми думками зі своїм орендовачем та роботодавцем не поспішала. 

- Це добре, - зрадівши, продовжував той, - а тепер про роботу та оплату. 

Карлуш взяв стілець та поставив його перед ліжком, а Юлі запропонував сісти напроти, адже іншого місця для сидіння не було.

- Для початку про роботу, - продовжив він. - Я вирішив спробувати тебе в турах на гондолах. Вони, тобто тури, невеличкі, по півгодини кожен. Багато інформації знати не потрібно, та й твої знання мов знадобляться. Тексти англійською та португальською вишлю електронною поштою сьогодні ж. Раджу завчити та потренуватися перед дзеркалом. 

- Дзеркала в кімнаті для гіда не передбачається, - пожартувала Юля.

- Ха, і точно немає, - засміявся Карлуш. - Можеш на камеру себе записати, заодно побачиш з боку, над чим попрацювати можеш. 

- Дякую, дуже слушна порада, - дівчина встала, підійшла до однієї з валіз, дістала звідти записник з ручкою та знову сіла на своє місце: - Не проти, якщо записуватиму? Інформація важлива.