Ньюбі Райтер - Де трава зеленіша, Ньюбі Райтер

- Ой, Вірунь, не знаю, чи буде можливість, - мовила Юля. - У Карлуша тут на мене наполеонівські плани…

- Які такі плани? - почувся у слухавці заінтригований голос.

- Та нічого такого, - поспішила заспокоїти її співбесідниця. - Просто він хоче, щоб у дощову погоду я працювала у його сувенірній крамниці, а в сонячну - гідом на гондолах.

- А відпочивати коли? - запитала. - Ні, ні, він собі там що хоче, те й планує, але за португальськими законами у тебе є право на один вихідний у тиждень, він може бути або сталим, наприклад, у середу чи п’ятницю, або варіативним, плаваючим. А ще маєш право на один вихідний в місяць в неділю. Тож про це мусиш з Карлушом поговорити, якщо досі цього не зробила.

- Ого, дякую, а я й не знала! А ти, бачу, вже обізнана у цих питаннях! На курсах про це розповідали?

- Так, хто ж знав, що майбутні адміністратори повинні знати трудове законодавство?! Так що питай мене, я тобі про твої права й обов’язки ледь не все можу розповісти.

- Молодець, Мігель, що тебе на дистанційні курси записав, тобі зараз корисно вдома навчатися і берегти себе і малюка, - перепитала Юля.

- Та ще й платять за них! Що ще потрібно, для щастя? - додала Віра. - Курси державні, вчуся, ще й підробіток який не який. 

- Буде на дитячі речі якась копійка!

- Дитину мені чоловік одягатиме! А кошти я донатитиму на ЗСУ. Їх не багато виходить, правда, євро 150 - 200 в місяць, залежно від кількості годин. Але як-не-як допомога!

- Молодчинка, - похвалила її Юля. - Я теж за можливості донатитиму. Зарплату пообіцяли нормальну, мені багато на себе і не потрібно. А ще хочу батькові на реабілітацію висилати. Думаю, він мені не всю правду про себе та про полон розповів.

- Мабуть, не хоче тебе зайвий раз турбувати чи лякати, - припустила Віра. - Але в будь-якому разі, твій батько - живий, у безпеці та найстрашніше для нього - позаду.

- І то правда, - сумно мовила Юля. - Так вже його хочу побачити! Обійняти! Та й не лише його. Усіх рідних та близьких, які залишилися там… - перед очима одразу з’явилося обличчя Сергія. - Нічого, ще півроку собі дала і їхатиму додому.

- А поки краще сконцентруйся на позитиві! - сказала Віра. - Працюй, заробляй, дивися те, чого ще не бачила тут у Португалії. Адже хто зна, чи буде в тебе ще такий шанс сюди потім повернутися!

- Твоя правда, - погодилася дівчина. - Дякую, що зателефонувала. Підняла мені трішки настрій. А то день якийсь сумний, похмурий.

- Потрібно буде шматочок сонця - знаєш мій номер, - пожартувала подруга. - Тримаймося!

Чай у чашці вже охолов, однак на душі стало набагато тепліше.