Зоя Кіт - Захоплення темного серця, Зоя Кіт

Ніч тихо огорнула будинок Шевчуків, коли Зоряна переступила поріг, її каблуки процокотіли по дерев’яній підлозі, але звук був глухим, ніби її саму покинула сила. Було близько півночі, і вона повернулася з ресторану розбитою — не живою, а тінню, що ледве трималася на ногах. Її обличчя, ще кілька годин тому палаюче гнівом і зухвалістю, тепер було порожнім, її очі — тьмяними, її губи — стиснутими в тонку лінію втоми. Вона скинула туфлі біля дверей, її пальці тремтіли, коли вона сперлася на стіну, її груди стискалися від болю, що не відпускав.

Коли Олеся сказала "так", Зоряна стиснула губи й видала старанну усмішку — це вона вміла, ховати бурю за маскою. Вона привітала їх, її голос був солодким, коли повернулася до Вадима.

— Ми вже підемо, не будемо заважати, — сказала вона, її тон був легким, коли вхопила його за лікоть, її пальці стиснули його міцніше, ніж треба.

Вадим глянув на неї, його очі блиснули здивуванням, але він кивнув, і вони пішли до каси, розрахувалися й вийшли. У машині вона тихо попросила відвезти її додому, її голос тремтів, коли додала:

— Вибач, я втомилася.

Він відкрив рот, щоб щось сказати, але промовчав, його руки стиснули кермо, коли він рушив. І ось вона тут — у своїй кімнаті, де тиша давила на неї, як камінь. Її сукня все ще облягала її тіло, її парфуми змішалися з запахом вина й болю, що липнув до неї після ресторану.

Вона зайшла у ванну, не роздягаючись, її босі ноги торкнулися холодної плитки, коли ступила в душ. Вода ввімкнулася, спочатку крижана, і Зоряна здригнулася, коли струмені вдарили по її чорній сукні, промочуючи її наскрізь. Вона стояла під холодними краплями, її плечі затремтіли, і сльози полилися — гарячі, нестримні, змішуючись із водою, що стікала по її обличчю. Її груди розривало, її стійкість, її сила — усе розсипалося в цей момент. Вона могла б не тікати з ресторану, могла б викрикнути все — про той п’яний поцілунок із Максимом, про їхні ночі, про його погляди, що колись належали їй, аби тільки Олеся кинула ту каблучку й відмовилася, але ні — вона мовчала, і тепер її душа кричала від болю.

Це було як того літа — давно, коли вони ще були підлітками, коли він зрадив її вперше, залишивши її розбиту й самотню. І тепер її серце знову розривалося, так само боляче, так само безнадійно. Її думки закрутилися — зруйнувати цей союз, обмовити Олесю, підмочити репутацію компанії. Їй не подобалася остання частина, бо там була й її частинка, її праця, але нічого не було дорожчим за Максима. Її серце билося для нього, гучно, болісно, і вона ненавиділа себе за це — чому він обирає інших, коли вона віддавала йому все?

Зоряна вимкнула воду, її сукня липла до тіла, коли вона ступила на килимок. Її руки тремтіли, коли зняла мокру тканину, кинувши її на підлогу, і накинула легку нічну сорочку — білу, майже прозору, що холодила її шкіру. Вона лягла в ліжко, її очі були сухими — плакати більше не хотілося, і вона ще раз упевнилася, що робить усе вірно. Але гіркота все одно давила на груди, її рука потягнулася до смартфона на тумбочці. Вона відкрила Instagram Олесі — там уже висів пост: фото руки з каблучкою, діамант блищав на білому золоті, підпис "Назавжди". У коментарях — десятки вітань. Зоряна заскрінила це й відправила в групу з Наталі та Камілою, її пальці тремтіли, коли натиснула "відправити".

Попри пізній час, обидві з’явилися в мережі. Каміла відписала першою, її повідомлення спалахнуло на екрані.

Каміла: "Оце курва, ти бачила це? Що за хрінь? Та вона шо, серйозно?"

Наталі: "Макс — мудак, я завжди це казала. Як він посмів? Зірко, як ти?"

Зоряна стиснула губи, її пальці зависли над клавіатурою, коли відповіла.

Зоряна: "Погано."

Каміла: "Ти шо, сама там? Ми виїжджаємо, не смій спати, чекай нас!"

Наталі: "Так, Зірко, тримайся, ми зараз будемо. Цей козел того не вартий, чуєш?"

Зоряна: "Чекаю. Дякую вам."

Каміла: "Дівчача піжамна вечірка, беремо вино і шоколад, не залишимо тебе саму."

Наталі: "Зараз будемо, тримай двері відчинені."

Вона відклала телефон, її груди стиснулися від тепла, що пробилося крізь біль. Дівчата не залишать її саму — і це було єдине, що тримало її від краю цієї ночі