Павло Дерев'янко - Тенета війни, Павло Дерев'янко

— Зовсім трішечки, — буркнув шляхтич.

— За зустріч! — Пилип підняв кухлика з узваром.

Вони почаркувалися, випили і взялися за вечерю. Святкового настрою не було. Ярема, який зазвичай поглинав найбільше, сидів, гнівно надимаючи щоки.

— Малюче, я тебе таким не пригадую, — проплямкав Гнат, намагаючись прожувати відкушені шматки ковбаси та горохового пиріжка. — Сидиш як засватаний, нічого не їси... За Миросю переживаєш? Я до неї клинців не підбиваю, не бійся!

— Боюся, аби «Чорта і ведмедя» не відправили до пекла слідом за «Тисячею лез», — пробубонів Ярема.

— За нами не стежили, брате, — зауважив Пилип. — Не варто непокоїтися.

— Тим паче вранці Буханевича тут не буде, я особисто в тому переконаюся, — підтримав Северин.

— Тоді, Щезнику, кожен другий тост ти втрачаєш, — сказав Ярема без посмішки.

— Все заради того, аби ти почав нарешті їсти, ясновельможний.

Ярема посопів і взявся майструвати канапку, що було добрим знаком. Пилип тим часом продовжував вивчати книгу Буханевича.

— Дуже помітно, де оригінал змінювали: додавали речення, абзаци, навіть цілі оповідки. Жодних зусиль, аби зберегти автентичну стилістику.

— То це не його робота? — здивувався Гнат.

Він уже міркував, як би то натовкти корчмарю боки перед тим, як учитель Северина його кудись вивезе.

— Оригінальний рукопис, безперечно, належить Буханевичу, але потім усі оповідання дуже спотворили. Схоже, тут працював гурт авторів.

— Чхати всім на стилістику, — відповів Ярема, гнівно поглинаючи канапку. — Це лайно читатимуть і переказуватимуть!

Гнат згадав про Остапа. З цією книжкою сільські діти отримають чергову нагоду познущатися над його сином... Сучі діти! В уяві характерника вони поставали карликами, вкритими гнійними пухирями, з виряченими очиськами, жовтими іклами та слинявими пащеками.

— Продовження тих сраних листівок, — процідив Гнат. — Щоб їм повилазило!

— У таку брехню не повірять, — Пилип похитав головою. — Передали куті меду.

— Як же, не повірять, — гмикнув Северин. — Розповіси це попелищу, яке лишилося на місці «Тисячі лез».

— Не міряй по собі, Варгане, — додав Ярема. — Нас тепер зненавидять так, що ми жодного джури у найближчі роки не побачимо.

— Це погано, — погодився Пилип. — В усіх куренях не вистачає людей, а книга віднадить і тих небагатьох охочих... Підступний удар.

— Найбільший приплив у ряди вовчих лицарів завжди був у часи оборони України, — пригадав Северин. — Усі прагнули долучитися до лав героїв-захисників. А що нині? За останні роки маємо внутрішній розкол, про який відомо попри всі зусилля його приховати, та війну на далекій Півночі, до якої всім байдуже... Кому закортить підписати собі довічне прокляття заради цього?

— Таємна Варта ці пасквілі замовляє, — Гнат гупнув кулаком по столу. — Я сьогодні перевдягненого у сіроманця шпигуна викрив, зуб даю, що з тої братії!

— Їхня служба завжди нас ненавиділа, — кивнув Северин. — Та й кому ще, крім них, таке курувати?

— Курвувати, — буркнув Гнат.

— Або хтось хоче, щоб ми так думали, — зауважив Пилип. — Хтось, кому вигідно розсварити Варту і Орден, послабити увагу обох служб... «Розділяй та володарюй».

Ярема мовчки вп'явся зубами у нового накладання.

— Що робить контррозвідка? — Гнат аж підскочив на лаві. — Колись ця вошива книженція світу б не побачила! Хто, де, за чиїм наказом — стало б відомо ще напередодні друку! Раніше Орден умів відводити удари. А тепер ми схожі на підсліпуватого глухуватого дурника, якому жартівники вимастили спину лайном, а він бігає околицями у пошуках винуватця!

— Сумно визнавати, але Орден заслаб. Війна нас зім'яла, — кивнув Пилип. — Стоїмо на краю прірви. Якщо штурхнути...

— Псякрев! — гарикнув Яровий, що саме покінчив із другою канапкою. — Хто штурхне нас у прірву, той сам туди шубовсне! Препуціум їм на лоба, а не Сірий Орден!

— Не займай! — озвався рішуче Северин.

— Не займай! — підхопили інші.

Сіроманці випили і вперіщили порожніми чарками по столу так, що загуло. Загальний настрій покращився.

— Маю новину, браття, — Северин ніяково всміхнувся. — Хотів з неї почати... Словом, вас запрошено на моє весілля, що відбудеться післязавтра!

— Що?! — затетерів Ярема.

— Та ну! — скочив Гнат.

— З ким?! — здивувався Пилип.

— Із Катрею.

Гнат ухопився за голову та вичавив кілька дивних нелюдських звуків. Очманіти можна! Його дика сестра виходить заміж?

— Постривай-но! — суворо насупився він. — Тобто Катря дала згоду?

— Так! Я їй саме перед пожежею освідчився.

Гнат вмить набурмосився.

— А чого мого дозволу не спитався?

— А чого мені його питати? — наїжачився у відповідь Северин.

— Бо так заведено, телепню! Спочатку питають у батька, чи можна посвататися до його доньки, а якщо батька немає, то брата!

— Вперше чую.

— Про споконвічні традиції ніколи не чув? І як такий йолоп дізнався, звідки діти беруться? — раптом обличчя Гната просяяло. — Стривай-но!

— Я нікуди не втікаю.

Тепер усе зрозуміло! Як він одразу не збагнув?

— Вона вагітна, матері твоїй ковінька! — заволав Гнат. — Катря вагітна! Малого їй змайстрував, а тепер під вінець кличеш, га?

— Чого це ти так вирішив? — почервонів Северин.

— Вуха у тебе, наче варені раки, — розвеселився Гнат. — А якого дідька ви ще могли побратися, бісові діти? Збіглися, розбіглися, збіглися, розбіглися... І раптом весілля! По тобі бачу, що правда!

Северин потупив очі. Пилип з цікавістю на нього поглядав, Ярема з реготом плескав у долоні. А Гнат переможно закрутив оселедця навколо вуха та відчув милосердну поблажливість до переможеного.

— Не переймайся, Щезнику. У всіх так було, у мене також. Біс із тобою! Вибачаю, що дозволу не спитався, і благословення своє даю.

— Аж полегшало, — буркнув Северин із неприхованим сарказмом.

Гнат того не помітив.

— Первістком має бути син, — просторікував він авторитетно на правах єдиного сім'янина. — Майбутній характерник!

— Не певен, що хочу вовчої стежки своїй дитині.

— Що за бридні? — вирячився Гнат. — Сказав, як у воду перднув! Авжеж, хочеш! Не мірошником же йому бути з такими батьками!

— А твій у джури піде? — спитав Пилип.

— Остап мій? Бігме! Через п'ять років заберу до себе, як мене колись татко забрав. Ех, Щезнику, життя тече! Тепер нас двійко одружених буде!

Несподівано