Павло Дерев'янко - Тенета війни, Павло Дерев'янко

— Ну, коли вже про це... То буде трійко одружених, — шляхтич елегантно вклонився, чого, як виснував Гнат, паничів учать з пелюшок. — Маю честь запросити шановне лицарство на весілля брата Малюка, яке планується наступної весни.

— О-го-го! Ясновельможний! — Гнат перевів підозріливий погляд із Северина на шляхтича. — Ви змовилися... Ти теж якійсь панянці пузо надув, Малюче?

— Зачекаю до першої шлюбної ночі, — відповів Ярема.

— Ми її знаємо? — спитав Пилип.

Шляхтич дістав шийну прикрасу, всередині якої ховався дагеротип вишуканої панянки. Орися вдома теж мала такі портрети.

— Очі як вишні у росі, — проголосив Гнат схвальний вердикт після прискіпливого роздивляння. — 3 обличчя така тендітна... Скільки в ній пудів? Три?

— Десь так.

— Не розчави першої ж ночі, Малюче, ти важиш усі тринадцять!

— Я важу сім пудів.

— У коморі коло скрині, на білій перині — було крику й виску: вдушив заєць лиску, — процитував Гнат, граючи бровами.

— Давно знайомі? — поцікавився Северин.

— Пару разів зустрілися... — Ярема не палав бажанням ділитися подробицями.

— Навіть разом не лягали, — похитав головою Гнат.

Інколи дивина людей навколо просто на голову не налазила.

— Весілля — не моя примха, а задум мамуньо. Татко колись щось бовкнув, а вона перетворила його слова на справжній заповіт, — Ярема сховав прикрасу й ураз похнюпився. — Не будемо про це. Серед родин із гербами нечасто одружуються за взаємним коханням, тому я готовий. Запрошення ви отримали, тільки спробуйте не приїхати.

Під гнівні крики Миросі до кімнати ввалився гість. На мить Гнат перелякався, що то призначенець по його душу, але то виявився молодик з бандурою за спиною і повним кухлем пива у правиці.

— Які люди! — полегшено гукнув Гнат.

— Василь Матусевич, видатний кобзар, чия слава гримить теренами Двоморського Союзу! — підтримав Северин. — Осяяв власною персоною вечір сірих убогих мугирів.

— Я вже було подумав, що ти не прийдеш, — Ярема розчахнув ведмежі обійми.

— Ух, Мирося справжня фурія! Пускати не хотіла, мовляв, у панів характерників приватна вечірка! Але я зумів пробитися, — кобзар підняв пиво. — Тепер ані руш і цить на хвильку.

Із виразом неземної насолоди він приклався до гальби і спустошив її на три чверті довгим ковтком.

— Перший ковток пива за день є найсмачнішим, — мовив Василь натхненно. — Адже другий та інші після нього всього лише тамують спрагу... А перший ковток наче перший цілунок! Має свіжість та насолоду, а його священне таїнство — блаженна містерія, дарована грішникам самим Господом Богом і апостолами його броварами, тому відволікати людину від свята її першого ковтка пива за день — то великий гріх.

— Амінь, — докинув Ярема.

— Одразу видно, хто тут словами на життя заробляє,

— Гнат вирішив, що решту вечора розмовлятиме не менш пишномовно. — Істинний митець!

Яровий захрускотів було ребрами Матусевича, але істинний митець вправно вибрався із лещат шляхетських обіймів.

— Шо ви тут, лобуряки? — кобзар усівся за стіл.

— Серпи весільні косять стиглі ряди одинаків, — відповів Гнат, неабияк пишаючись блискавично вигаданою метафорою. — Щезник, Малюк... Один тільки Варган залишиться вільним соколиком з нашої кумпанїї.

Пилип зітхнув і потупив очі.

— А я його підтримую! Бандура — моя дружина довіку, — Василь без запрошення накинувся на рештки вечері.

— Ти з бандурою навіть до вітру ходиш?

— Після того, як у мене одну вкрали, я з цією не розлучаюся. А вкрали першого ж року! Це коли я справив одклінщину, познайомився з вами та першу думу написав, — кобзар з цікавістю глянув на Северина. — Одружуєшся з тією відьмою?

«Про характерника і відьму» стала однією з найвідоміших дум Матусевича, про що він ніколи не стомлювався нагадувати за будь-якої нагоди.

— Одружуюся із характерницею, яка тобі прутня відріже, якщо при ній ту відьму згадаєш, — відповів Северин.

Гнат зареготав, а Василь засмутився.

— Не сумуй, тебе теж запрошено. Що за весілля без пісень? — додав Чорнововк.

Кобзар миттю розквіт і похапцем допив пиво.

— Матиму за честь! Зіграю так, що на все життя запам'ятаєте! Але без відьомського репертуару, ясна річ.

— Бо інакше прутня свого втратиш, як колосок тендітний під косою, — Гнат продовжував виблискувати перлами красномовства, але чомусь застряг на темі жнив. — Нумо по чарці! Напиймося тут, бо в небі не дадуть.

Ярема крекнув, здійняв було руку для хресного знамення, натомість тільки махнув нею і випив.

— Чудова горілочка, — оголосив Василь. — Ох, друзі! Радію нашій зустрічі! Як вільно дихається у Буді! Приїхав і серце співає... А разом з ним можу тут співати все, що заманеться.

— Тю! — Ярема змайстрував кількаповерхову канапку з усіх наїдків, що були на таці, і перш ніж споловинити її за раз, поцікавився: — А раніше не міг?

— Якщо без жартів, то не міг, — відповів Матусевич. — На останніх цехових зборах усім рекомендували забути репертуар про характерників, а особливо радили забути цей репертуар мені, бо я відомий друг Ордену та автор кількох популярних сіроманських дум. Я, авжеж, на всі ці поради начхав і, як виявилося, дарма. Чимало афіш зіпсували сороміцькими написами й малюнками, кілька концертів обернулися скандалами, а пару разів мене мало не побили, доводилося рятуватися ретирадами... Мене, Василя Матусевича, хотіли відгамселити за сіроманські думи, уявляєте?!

Характерники перезирнулися. Кобзар скрушно похитав головою і погладив футляр з інструментом.

— Сумні часи настали, друзі. Якщо хочеш співати безтурботно, не варто згадувати характерників. Нині багато кепських чуток про вас плине...

Атмосфера свята зблякла. Пилип простягнув музиці книгу Буханевича.

— Бачив це?

— Зранку мав прикрість ознайомитися, — кивнув Матусевич. — Мерзенна цидулка! Чув, ніби через те якусь корчму спалили.

— Правильно чув.

— Чорт, хлопці, псую своїми оповідями вечір, вибачте... Нумо вип'ємо за майбутнє Ордену без усякого лайна!

— Не займай, — гукнули сіроманці без заповзяття.

Гнат знову згадав про Остапа. А потім про Шевальє та призначенців. Випив із твердим наміром вийти з гри.

— Як там ваш хворий хлоп? — Матусевич щоразу питався за Савку. — Оклигав?

— Бачився з ним нещодавно, — відповів Северин. — Оклигав.

Ця раптова новина відволікла всіх.

— І ти мовчав? — замахав руками Гнат. — Мовчав як... як... Як скошені снопи!

— Зовсім із макітри вилетіло у