Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ціловав, миловав, у неділеньку стоя,
А в понеділок: — Зоставайся здорова,
Стелеться тобі попід гаєм дорога.
— Се тобі дорожка, а мені шляшок битий,
Як мені, серденько, а без тебе прожити?
— А схочеш — поживеш, а схочеш — погорюєш,
А як схочеш — до мене примандруєш.
— Хоть буду жити, хоть буду горювати,
А таки не буду до тебе мандровати.
Ой ти поїхав білою кобилою,
Мене покинув з малою дитиною.
Ой ти поїхав та будеш пановати,
А я осталась та буду горювати.
ОЙ ПОВІЙТЕ, БУЙНІ ВІТРИ, ІЗ ГОРИ
Ой повійте, буйні вітри, із гори,
Та приїхав мій миленький із войни,
Та прив’язав кониченька й у двора,
А сам пішов до милої своєї:
— Добривечір, моя й мила, чи чуєш?
Ой чи сама, мила, ночуєш?
— Ой не сама, мій миленький, не сама,
Як у саду калиночка зацвіла,
Як у лузі калинонька з цвітами,
То так я з маленькими дітками.
Одно кладу, мій миленький, ік стіні,
А друге кладу, мій миленький, іскраю
Сама, молода, усередині лягаю.
ОЙ ПРИЇХАВ МИЛИЙ ІЗВЕЧОРА ПІЗНО
Ой приїхав милий ізвечора пізно,
Та поставив кониченьки всі три разом різно,
А сам пішов милий стиха-помаленьку.
Підійшовши ж під віконце, милої питає:
— Чи ти, мила, лаєш, а чи проклинаєш, .
Чи мене, молодого, хороше згадаєш?
— Я, милий, не лаю, я не проклинаю,
А я ж тебе, мій миленький, хороше згадаю.
Нехай тобі, милий, легко згадається,
А як мені з своїм родом добре туляється.
Ой нехай тобі зозуленька, а мені соловейко,
Нехай тобі там легенько, мені веселенько.
Тобі буде зозуленька а раденько кувати,
Мені буде соловейко рано щебетати.
ЧОЛОМ, МИЛА, ЧОРНОБРИВА
— Чолом, мила, чорнобрива,
А чолом, моя пані.
— Нащо ж мені чолом даєш,
Що ти мене покидаєш?
— Хоч я тебе покидаю,
Та не велю журитися
Та по мені тошнитися.
— Чого ж мені нудитися,
Чи то в мене малі діти?
Тільки сісти у віконця
Та на милого глядіти:
Аж миленький сюда іде
У голубому жупані,
Маха платком білесеньким,
Бо я його тепер пані.
ХОДИТЬ ДІВЧИНА ПОНАД БЕРЕЖЕЧКОМ, ЯК РОЖЕВИЙ ЦВІТ
Ходить дівчина понад бережечком, як рожевий цвіт,
Плаче, ридає, що долі немає, заневолений світ.
— Чого, дівка, плачеш, чого ридаєш, чи боїшся отця?
Не бійся отця, бійся мене, молодця,
Дівчина моя.
Ходить дівчина понад бережечком, як рожевий цвіт,
Плаче, ридає, що долі немає, заневолений світ.
— Чого, дівка, плачеш, чого ридаєш, чи боїшся неньки?
Ой не бійся неньки, ще ж я молоденький,
Дівчина моя.
Ходить дівчина понад бережечком, як рожевий цвіт,
Плаче, ридає, що долі немає, заневолений світ.
— Чого, дівка, плачеш, а чого ридаєш, чи боїшся сестри?
Ой не бійся сестри, бо ще я козак бистрий,
Дівчина моя.
Ходить дівчина понад бережечком, як рожевий цвіт,
Плаче, ридає, що долі немає, заневолений світ.
— Чого, дівка, плачеш, а чого ридаєш, чи боїшся брата?
Ой не бійся брата, бо я гірший ката,
Дівчина моя.
ОЙ НЕ ЙДИ, МИЛИЙ, У ДОРОГУ
— Ой не йди, милий, у дорогу,
Та не роби поговору,
Переночуй хоть нічку зо мною.
— Ой не буду ночувати,
Бо не вмієш шановати,
Білої постілоньки слати.
— Чим я, милий, не хороша,
Чи до діла не вродлива,
Чи то моя доля нещаслива?
— Ой ти ж, мила, і хороша,
І до діла й вродлива, —
Така твоя доля нещаслива.
А я батька за рід маю,
Тебе, стидку, покидаю,
А сам піду в корчму погуляю.
ПОРОДИЛА МЕНЕ МАТИ У НОВІЙ КОМОРІ
Породила мене мати у новій коморі,
Дала мені біле личко, та й не дала долі,
Тільки мені дала долі — гуляння доволі,
Я гуляла, волю мала, мати не спиняла.
Тепер мене зупинила чужая дитина
І світ мені зав’язала, гулять заказала,
І серденько принудила, щоб я й не ходила.
Ой зійду я на гороньку білими ноженьками,
Загляну я в долиноньку карими оченьками.
Аж у тої долиноньки сив голубонько гуде,
Ой що ж нам, товаришу, за пригодонька буде?
Чи на коня вороного, чи на мене, молодого?
Як на коня вороного — конь буде й утікати,
Як на мене, молодого, — сам буду й одвічати,
Як на мого товариша — я буду й оступати.
ОЙ У ПОЛІ, [В ПОЛІ] КРИНИЦЯ СТОЯЛА
Ой у полі, [в полі] криниця стояла,
Над тією криницею дівчина ридала:
— Ой криниця, криниця, холодна водиця!
Чи мені втопиться, [а] чи погубиться,
Чи з милим другом [мені] розлучиться?
— Не топись, дівчино, бо душу загубиш,
Ходім повінчаймось, коли вірно любиш.
— Було б не копати з підгір’я коріння,
Було б мене не сватати, коли тобі не рівня.
Було б не рубати білої берези,
Ой ти мене сватав не п’яний — тверезий.
Було б не рубати зеленої вишні,
Було б не сватати, коли не до мислі.
Було б не рубати зеленої груші,
Було б мене не сватати, коли не до душі.
ГОЛОВОНЬКА Ж МОЯ БІДНА
— Головонька ж моя бідна,
Чого ж моя мила зблідла?
Чи пшеницю жала, чи ячмень в’язала,
Чи на похмілля лежала?
— Я пшениченьки не жала,
Ні ячменю не в’язала,
Од милого ручок, од біленьких ніжок
Я на похмілля лежала.
А я того
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.