Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь

ТА ДО МОРЯ БИТАЯ ДОРОГА

Ой од моря та до моря битая дорога,

Туди ж моя поїхала любая розмова.

— Ой прикропи, дробен дощик, битую дорогу,

Та заверни, милий Боже, любую розмову.

— Ой не буду прикропляти, нехай засихає,

Ой не буду завертати, нехай заїжджає.

— Ой куди ж ти од’їжджаєш, сизокрилий орле,

Ой хто мене та без тебе сей вечір пригорне?

— Пригортайся, дівчинонько, к другому такому,

Та й не кажи тії правди, що мені самому.

— Ой як мені, козаченько, правди не казати?

Буде стидкий, препоганий тобою докоряти.

Йшли корови із дуброви, а овечки з поля,

Плаче, плаче дівчинонька, край козака стоя.

— Не плач, не плач, дівчинонько, така твоя доля,

Полюбила козаченька, при місяцю стоя.

Ой попливи, щука-риба, проти води тихо,

Не йди, дівко, за удівця, буде тобі лихо.

Ой удовець — не молодець, всі норови знає,

Ой він тебе, молоду, поб’є і полає,

Ой він твоє біле личко до свого зровняє.

ХВАЛИЛАСЯ МЕНЕ МАТИ МОЛОДИМ ЖЕНИТИ

Хвалилася мене мати молодим женити,

Кличуть мене молодиці меду, вина пити.

— Ой не піду, молодиці, меду й вина пити,

Заробив я копу жита, треба змолотити.

Гиля, гиля, сірі гуси, на став води пити.

Не погожа в ставу вода, погожа в криниці,

Ходив парень до дівчини та й став до вдовиці.

А у вдовиці дві світлиці, а третя кімната,

А у дівчини одна хата, та й та не прибрата.

Ой тим вона не прибрата, що стеля дубова,

Тим дівчина не сватана, що вона й убога;

Хоть вона убогая, та отецька дитина,

Ходить вона по світлиці, як та сиротина.

А у вдови багатої — рушник на колочку,

А у дівчини убогої — брови на шнурочку.

А у вдови багатої — бички та телички,

А у дівчини молодої — жовті черевички.

ТИ, МОЛОДЧИК МОЛОДЕНЬКИЙ, ДУРНИЙ РОЗУМ У ТЕБЕ

Ти, молодчик молоденький, дурний розум у тебе,

Ти божився перед Богом: «Не покину я тебе».

А тепер покидаєш усю клятьбу і мене.

А я з тоски та з печалі піду, млада, в темний ліс,

Піду, млада, в темний ліс, нехай мене звір із’їсть.

Коло мене звірі грають, мене не займають.

— Ой ви, звірі, ви, лютії, розтерзайте ви мене,

Рознесіть моє тіло а по дрібненьким частям,

Рознесіть мої кості по рокитовим кустам,

Понесіть мою душу а до милого мого,

Нехай милий буде знати, що була мила в його. 

Пісні про родинне життя і жіночу долю

ЩО У САДУ ТА ПІД ДУЛЬКОЮ

Що у саду та під дулькою

Сидів голуб із голубкою;

Цілуються та милуються,

Самі собі та дивуються:

Що у голуба та сизая голова,

А в голубки та позлочувана,

Чорним шовком перестрочувана.

А у Йвана та на думці було:

— Коли б моя та Одаря така,

То б я її ціловав, миловав,

І до печі куховарку найняв,

А до ступи та товчильницю,

А до жорен та мелільницю.

А сам би я по водицю ходив,

А Одарю та за ручку водив:

«Ти, Одарю, ти, голубко моя,

Що ти мені та за зіллє дала?»

«Дала тобі драголюбчику,

Ти, Іванку, мій голубчику».

ОЙ МАЛОЮ СИРОТОЮ СТАЛА

Ой малою сиротою стала,

Та пішла заміж, в горенько попала.

Прираяли мене старі люде:

— Піди заміж, лучче ж тобі буде.

А я людську воленьку вволила,

Та пішла заміж — головку втопила;

Та й не вміла милому вгодити,

Та пішла його раненько будити:

— Устань, милий, сизий голубочку,

Стоїть тобі водиця в кубочку,

І рушничок висить на колочку;

Стоїть тобі сніданнячко в чашці,

Стоїть тобі й наливочка в пляшці.

— Десь ти мої норовоньки знала,

А що так мені снідать зготувала.

— Ой я ж твоїх норовів не знала,

Мені твоя мати ісказала,

Щоб так тобі сцідать зготувала.

ОЙ ЯК БУЛА Я МАЛОЮ, МАЛЕНЬКОЮ

Ой як була я малою, маленькою,

Не один сказав: «Будеш мені миленькою».

А як пішла я заміж за нещасного сина,

Не один сказав: «Шкода твого челядина».

В мого свекорка на дворі дві комори,

Коли піду у тії комори — аж ні хліба, ні солі.

Бідна моя головонька, нещаслива доля,

Я у роду росла, у роду й кохалася,

Бідна моя головонька, [без] роду осталася.

ЩО ТИ, МИЛИЙ, ДУМАЄШ, ГАДАЄШ

— Що ти, милий, думаєш, гадаєш,

Либонь мене покинути маєш?

— По чім мене, мила, примічаєш?

— По тім, милий, тебе примічаю:

Рано встаєш, коня наповаєш,

Зеленого сінця підкладаєш,

Жовтенького вівса підсипаєш,

В сінечки йдеш — сідельця питаєш.

В світличку йдеш — важенько здихаєш.

Ой у порога ревнула корова.

— Зоставайся, милая, здорова.

Ой ревнуло ще й мале телятко.

— Зоставайся, ще й мале дитятко.

Ой ревнула корова, із череди йдучи,

Наскучило, миленького ждучи.

Милая з хати вибігала,

Свого милого за стремена хватала:

— Ой не їдь же, мій миленький, низом,

Закидана дороженька хмизом.

— Єсть у мене коник вороненький,

Перескочить той хмизик дрібненький.

— Ой у полі вовки да лисиці.

— Ой то ж мої браття да сестриці!

— Ой у полі чорний ворон кряче.

— То ж він мою головоньку баче!

ДОЛЕ МОЯ, ДОЛЕ, НЕ ХОДИ Й НАД ВОДОЮ

— Доле моя, доле, не ходи й над водою,

Або ти утонеш і я з тобою.