denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Тихіше заспокойся, адже ми познайомилися.

– Ми вже знайомі, забула?

– Вибач, але я тебе не знаю.

– Думала, якщо Феофаній поговорив із тобою, то й проблеми зникли?

– Стоп, що?

– Це ти винна!

– Що, ти про що взагалі?

– Поверніть мені брата!

Раптом підбіг вожатий, і дівчата розійшлися, Женя, тим часом, спілкувалася з іншими дітьми, але, почувши крики, підбігла до Ані.

– Ань, що сталося?

– Нічого не розумію, підійшла якась Віка і просто почала сваритися.

– Я її тут не бачила раніше.

– Так ось і я не бачила, а вона каже, що з нашого загону, і про старого знає.

– Погані справи.

Всі знову зібралися в альтанці, довкола нікого, вожаті пішли, а інші діти пішли в корпус відпочивати.

– Ви уявляєте, ми тут посварилися з ненормальною, – сказав Микита.

– Її випадково не Віка звуть? – запитала Женя.

– А ви теж розмовляли з нею? – запитала Аня.

– Так, розмовляли, – відповів Влад.

– Я її не бачила в таборі, а вона сказала, що в нашому загоні, і про старого вона знає, – сказала Аня.

– Нам треба дізнатися, хто вона така, – сказав командирським голосом Микита.

– Мені здається, треба спитати у Феофанія, – сказав Влад.

– Так, він за два дні прийде, – сказав Микита.

Вони розійшлися, до вечора ніхто не виходив із корпусу, адже знову лив дощ. Коли дощ стих, дітей вивели на вечерю. Аня оглядалася на всі боки, але не могла знайти Віку. Діти знову казали, що хтось зник. Після вечері всіх відправили до корпусу, дехто збирався невеликими групами у кімнатах та щось обговорювали. Аня, Женя, Ніка, Марк, Микита, Дмитро та Влад теж зібралися в одній кімнаті.

– Може це Віка зникла? Я просто не бачила її після тихої години, – сказала Аня.

– Хто знає? Дивна вона. І звідки про Феофанія знає, може вона з ними? – припустив Влад.

– Тоді чому вони викрали її? – запитав Дмитро.

– Може сама втекла, чи вона просто місцева, а сюди приходить брата шукати? – сказала Ніка.

– Все може бути, але головне питання не в цьому. Може, хтось знає, що це за нові вожаті і коли їх встигли сюди привезти? – запитав Дмитро.

– Вони наче зомбі, майже не говорять, ходять тільки і дивляться, – сказала Ніка.

– Мені здається, вони під чимось, – сказала Женя.

– Хто знає, але одне я скажу точно, вже скоро треба буде бігти звідси, якнайшвидше, передчуття у мене погане, – сказав Влад.

– Старий казав щось? – запитав Дмитро.

– Ми за два дні зустрінемося, і він все скаже, – відповів Влад.

– А може, він не має плану? – раптом сказав Марк.

– Є у нього план, він сам нас просив папери дістати, він знає, що робити, – сказав Влад.

– Нам потрібен план, раптом щось піде не так, – сказав Марк.

– Я згоден, нам потрібен запасний план, – сказав Дмитро.

– Добре, ми можемо вночі втекти, у мене запальничка є, влаштуємо пожежу в туалеті, поки вони там все гаситимуть, ми виліземо через вікно і втечемо, – озвучив свій план Микита.

– Дивний план, ми живемо на другому поверсі, не так просто спуститись, – сказала Ніка.

– Ми виберемося з першого поверху, там багато порожніх кімнат і вони відчинені, а якщо вікно зачинене, то розіб'ємо його.

– Ну, план у тебе не дуже, але краще, ніж нічого, – сказав Дмитро. Обговоривши ще кілька питань, вони розійшлися.

Ось і минуло два дні, нічого не відбувалося, хлопці йшли до саду на зустріч із Феофанієм. Він уже чекав, як завжди, спокійний і з легкою посмішкою.

– Добрий день! – сказав Микита.

– Вітаю вас, все гаразд?

– Не зовсім, Ви знаєте, хто така Віка? - запитав Влад.

– Яка Віка? – спитав Феня.

– Дівчинка, яка шукає брата, вона, до речі, і про Вас знає, – сказав Микита.

– Погані справи, це не людина, а дух.

– Це як? – запитав Влад.

– Жила в селі бабуся з онуками, батьки дітей загинули, і вона була їхньою опікункою, потім із бабусею щось трапилося, і вона померла, а хлопчисько зник одразу після похорону. Потім дівчинку відправили до дитбудинку. Я не знаю, що з нею там трапилося, але місцеві подейкують, що вона ходить і шукає брата. Багато хто в селі її бачив, найгірше, що я не знаю, чи може вона нам нашкодити. Але мені здається, що все буде добре, головне не вступати з нею в контакт.

– Ну, ось із цим проблеми, – винно сказав Микита.

– Які ще проблеми?

– Ми посварилися з нею, – відповів Влад.