denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Роби те, що вважаєш потрібним для свого життя. Подумай, чого ти хочеш?

– Поки не знаю.

– Отже, тобі ще є над чим подумати. Все буде добре, ти знайдеш свій шлях у житті! – сказав Феофаній і вийшов із кімнати.

Вероніка стояла у лікарні, вона ніяк не могла наважитися зайти у палату, але щось у голові їй казало, що так треба. Ніка видихнула і зайшла. Там сиділа молода дівчина у інвалідному візку.

– Ніка? А ти як тут? – здивовано запитала дівчина.

– Я прийшла вибачитись, я розумію, що зламала тобі життя, я не знаю чи зможеш ти колись мені пробачити, я не повинна була казати тобі такі жахливі речі, сама не знаю, що на мене найшло.

– Сідай, поговоримо. Ти не винна, я спочатку сердилась на тебе, навіть ненавиділа, але згодом зрозуміла, що сама винна, адже це я зробила із собою. Я сама стрибнула, це я покалічила себе. Я не мала цього робити.

– Але я винна у тому, що довела тебе до такого стану.

– Вже все в минулому. Я проходжу курси реабілітації, лікарі кажуть, що є великі шанси на одужання, але треба старатися.

– Якщо тобі гроші будуть потрібні, то звертайся, я допоможу.

– Ні, гроші не треба, ти якщо хочеш просто приходь до мене, а то мені тут нудно одній, а так хоч поспілкуємось.

– Так, звичайно, можу кожного дня ходити до тебе, – дівчата ще трохи поспілкувались, і Ніка вийшла з палати, уся в сльозах. Їй було соромно, але у душі вона раділа, бо та дівчина пробачила їй. Ніка вийшла на вулицю.

– Ти молодець! – почулося за спиною.

– Це Ви? Феофаній, це справді Ви?

– Так, це я. Прийняти та усвідомити свої помилки складно, але ще складніше вибачатися перед людьми, які постраждали через твої помилки. Ти правильно зробила, що прийшла. Цій дівчині потрібна підтримка, і саме ти цю підтримку можеш дати їй.

– Дякую Вам! – Ніка заплакала.

– Все буде добре, не плач. Знайди свій шлях у житті та людей, які будуть тобі, мов рідні, – сказав Феофаній і пішов.

Аня вже зо два тижні ходила на курси англійської мови, вона зрозуміла нарешті, що отримує задоволення від самого навчання, а Влад, який нарешті прийняв існуючу реальність, намагався жити у соціумі і почав вчитись малювати, її у всьому підтримує. Виявилось, що вони живуть у сусідніх кварталах, та через те, що Влад постійно сидів удома, а Аня не помічала нічого і нікого навколо себе, вони не пересікалися раніше. Тепер ці двоє справжня пара. Вони саме гуляли у парку.

– Ходімо туди! – Аня посміхнулась і показала на маленький фонтан і лавку поряд з ним.

– Ходімо! – погодився Влад і, взявши її за руку, повів до того фонтану. Вони прийшли до нього і сіли на лавку. Аня поклала голову на плече Влада, той обійняв її.

– Нарешті ви знайшли те, що шукали! Я дуже радий за вас! – щиро сказав Феофаній, з’явившись нізвідки.

– Феофаній, як Ви тут… Ви ж померли! – зі сльозами на очах вимовила Аня, а от Влад зовсім не був здивований, бо в глибині душі він вірив, що ще зустріне Феофанія.

– Так, я справді помер фізично, але моя душа не могла заспокоїтись, бо я вас покинув, а тут я, бо мав упевнитись, що ви йдете правильним шляхом, – Феофаній щиро посміхнувся і вже збирався йти, але зупинився. – Я знаю, як вам було важко, але ви не маєте опускати руки і впадати у відчай. Вірте один одному і в одне одного і завжди покладайтесь на себе. Пам’ятайте, що б не трапилося, краще все обговорити і не тримати в собі, бо тоді стосунки псуються, і я зараз не лише про кохання. І я дякую вам за все, разом ми змогли зробити те, що я ніколи б не зробив сам. Будьте вільними… і коханими! – лиш вимовивши це, Феофаній пішов.

Багато хто може подумати, що Феофаній загинув, але коли насправді помирає людина? Адже людина може жити у наших думках та серцях навіть після фізичної смерті. Феофаній не помер, він так і живе, він живе у серцях та душах. Допоки наші герої будуть згадувати його, він житиме. Такі люди не помирають просто так, адже він віддав своє життя, щоб жили інші.

Кінець