Дмитро Шилов - Прихований Харків. Том 1, Дмитро Шилов

— Ось! Ось воно! — пошепки, але з неприхованим захопленням видав Роман. — Дьїма, ві відчуваєте?

— О так, ще і як, — відповів я, не розплющуючи очей. Мені здавалося, що якщо я їх відкрию, мене відразу вирве.

— Неймовьїрно! Тоді пробуємо нову м'єтодику. Даже краще! Спробуємо поєднати її з вашим новим умінням. Я знайшов одну статтю в архівах. Сто ллєт назад в Осло б'їв один енергʼєтични вамп'єр, який умів поглинати ауру інших істот через свою шкіру. На жаль, опис того, як він це робив, ніє, але ми спробуємо зробити це інтуїтивно.

— Уявити, як я поглинаю ауру цього місця своєю шкірою?

— Так! Ві самі все поняли.

Що ж, я спробував раз. Я спробував два. Ще кілька спроб, але марно. А потім раптом мене попустило, я перестав відчувати ауру та емоції, що переповнюють травмпункт, зате відчув втому вселенських масштабів. Я розвалився на стільці, і не було жодного бажання навіть пальцем поворухнути. Хотілося просто спати.

— Дьїма, ну що?

— Ні, не вийшло, — ледве ворухнувши губами, промовив я.

— Чієрт поб'єри! — вигукнув Роман.

Я трохи посміхнувся. Цікаво, чи він дивився Діамантову руку?

— Гаразд, Дьїма, я поб'єжав шукати інформацію, зустрінемося післязавтра.

Я лише слабко промимрив, але очі так і не розплющив, походу, я починав засинати. На ноги впало щось холодне, я злегка відкрив праву повіку. Маленька, грам на сто, бляшанка.

— Це щось схоже на людський енергʼєтик, але для енергʼєтичних вамп'єрів. Вам він зараз очийень до статті. До зустрічі.

О так, мені ще п'ять номерів сьогодні танцювати, енергетик для вампірів мені зараз навіть дуже до речі!