Деніел Кіз - Притулок пророцтв

– А що з моїм рейсом до Колумбуса, штат Огайо?

– Є інші рейси, – сказала Тія. – Я вас запевняю, що особисто розберуся з цим питанням негайно.

Дуґан повернувся й разом із Тією вийшов із пасажирського залу. Знав, що «негайно» означає, що вона відкладе справу цієї неприємної жінки, і Марша Вудс дістанеться додому якраз на Різдво.

Тія клацнула пальцями.

– Тепер подивимося, яким рейсом полетіла Рейвен. Можливо, вдасться відлучити її від церкви. Раджу тобі зателефонувати в прикордонно-митну службу США, щоб її затримали, коли літак приземлиться в Колумбусі.

– Я спробую.

Дуґан набрав номер кабінету Елізабет у Нью-Йорку на захищеному телефоні.

– Хто це? – почувся її голос у слухавці.

– Кимвал, це Стоматолог. Якнайшвидше надішліть офіційне повідомлення у прикордонно-митну службу, щоб вони перехопили молоду американку, яка прибуває рейсом із грецьких Афін у Колумбус, штат Огайо. Вона користується викраденими документами на ім’я Марша Вудс.

За кілька секунд Елізабет перетелефонувала.

– Марша Вудс пройшла митний контроль три години тому в інвалідному візку у супроводі лікаря.

– Можете дізнатися його ім’я?

– Перевірю. Так, це лікар Мартін Кайл із Вейбриджа, штат Огайо.

– Дякую, Кимвал. Я ваш боржник.

– Просто більше не телефонуйте на цей номер. Пам’ятайте: у всьому, що стосується ФБР, вас не існує.

Коли Дуґан розповів Тії те, що дізнався, вона заявила:

– Ну, Стоматологу, тепер мусимо знайти її в Америці й витягти звідти.

– Перспектива невесела. Тобі нізащо не дозволять силою вивезти громадянку Америки з країни.

– Ваша влада дивиться крізь пальці на наші методи, коли хоче передоручити проведення допиту.

– Нам знадобиться багато часу, щоб вирішити всі формальності.

– Як Александр, мій батько розрубає цей гордіїв вузол.

– І як же ти збираєшся екстрадувати її з Колумбуса в Афіни?

– Пам’ятаєш СТУІЗ, що доставив тебе в Грецію? Федеральна служба повітряних маршалів забере її й поверне в Афіни ще до того, як влада дізнається, що її вивезли з території Америки.

– Надзвичайна видача незаконна. Так само, як і агресивний допит.

– Порівняй законні права і страждання однієї молодої жінки з імовірною загибеллю сотень тисяч американців. Що вибереш?

– Я ніби між молотом і ковадлом.

Вона всміхнулася.

– Так само почувався Ясон з аргонавтами, коли вони мусили пливти між Симплегадських скель.

– Поясниш, який тут зв’язок?

– За легендою, сліпий пророк Фіней наказав Ясонові відправити птаху пролетіти між Симплегадами перед тим, як самому пливти через них. Птаха вціліла, втратила лише кілька пір’їн на хвості, і «Арго» безпечно проплив через прохід. Скелі не зімкнулися.

Дуґан моргнув.

– Але Рейвен уже пролетіла перед нами.

– То погляньмо, чи вдасться нам знайти кілька її пір’їн.

РОЗДІЛ 48

Вейбридж, штат Огайо

Не Марша Вудс? Тоді хто ж ця молода жінка, що лежить без свідомості в його машині? Гіпноз зробив її офіційно його пацієнткою? Немає значення. Це самаритянство зробило його етично відповідальним. Йому слід бути обережним, доки не вирішить, що робити.

Якщо швейцар повідомить поліцію, він розповість їй про те, що сталося на рейсі з Афін. Стюардеси це підтвердять. Медичні досягнення в коледжі забезпечать довіру до нього. Він поселить її в мотелі університету й навідається туди зранку.

За десять миль[46] від Вейбриджського університету, проїжджаючи через міст, він почув голос позаду.

– Хто ви?

– Лікар Мартін Кайл.

– А, так. Я наче бачила вас із екскурсійною групою, коли та жінка стояла в черзі по квиток до Колумбуса. Я вас знаю вже давно, ще коли ви проходили повз моє лікарняне ліжко в афінській божевільні й навіть не дивилися на мене. Ота ваша гостра борідка тоді ще не була сивуватою.

– Я, напевно, працював замість когось. Я вас би запам’ятав, якби був вашим лікарем.

– Чому я з вами?

– На рейсі з Афін у вас почалася істерика. А я психіатр, тож потурбувався про вас. Чому ви подорожуєте з паспортом і водійським посвідченням Марші Вудс?

– Не знаю, про що ви говорите.

Він розповів їй про те, що сталося на літаку.

– Я нічого з цього не пам’ятаю. Я божевільна?

– Я вас дещо запитаю, – сказав він. – Ви вже раніше бували в лікарнях для психічнохворих?

Дівчина кивнула.

– У Вейбриджській.

– І як ви зараз почуваєтеся?

– Відчуваю себе несправжньою. Наче я десь поза своїм тілом, дивлюся на себе й чую себе, ніби я хтось інша.

О Боже. Дисоціація може вказувати на кілька психічних розладів. Але він не її психіатр, тож не має наміру втручатися.

– Ще щось?

– Іноді мені здається, що світ несправжній, і я живу в сні чи в кіно.

Кайл простогнав. Дереалізація ще більше все ускладнює. Він відвезе її в безпечне місце і вмиє руки.

– Куди ви мене везете?

– До мотелю Вейбриджського університету.

Вона сіла рівно.

– Навіщо?

– Я член викладацького складу медичного коледжу. Там я практикую.

Коли вони переїжджали через міст над річкою Огайо, дівчина вхопила його за руку.

– Ось воно!

Кайл вгатив по гальмах. Дівчина витріщалася на вежу в стилі вікторіанської неоготики. Він часто їздив повз закинуту будівлю Вейбриджської психіатричної лікарні.

– Ще кілька років тому там була психлікарня.

– Я знаю, – сказала вона.

– Звідки?

– Я колись там лежала.

Він вирішив не заглиблюватися в цю тему. Не зронив ані слова, доки вони не заїхали на паркінг університетського мотелю.

– Я сходжу замовити вам номер.

– Не лишайте мене. Мені не можна лишатися самій!

– Вам же треба десь поспати.

– Лишіться зі мною!

– Ось моя візитка. Я живу неподалік. Дзвоніть, якщо я вам знадоблюся.

– Ви ж мій лікар! Не кидайте мене!

– Я не ваш лікар. Я просто надав вам допомогу у невідкладній ситуації.

– Ця ситуація не завершилася.

– Слухайте, я часто лишаю тут пацієнтів, які приїхали здалеку. Мене знають. Це не проблема. Але потрібно сказати ваше справжнє ім’я. Як вас звуть?

Незнайомка вагалася.

– Здається, Нікі… Аптерос.

Він скривився від згадки храму Ніки Аптерос, але допоміг їй дійти до вестибюлю і зареєстрував її під цим ім’ям.

– Ходімо зі мною в кімнату, – попросила вона.

– Це не найкраща ідея.

– Просто, щоб перевірити. Я не тягтиму вас у ліжко, якщо ви через це хвилюєтеся.

Саме через це він і хвилювався, проте заперечно похитав головою.

– Добре. Швидко роздивимося, – він перший зайшов у номер і ввімкнув світло. – Бачите? Жодних привидів.

Коли Кайл повернувся до виходу, Нікі обхопила його руками й припала в поцілунку. Він відштовхнув її.

– Не кидай мене. Ти мусиш дещо знати. За мною полюють і хочуть убити.

– Хто?

– Мене хоче вбити «Сімнадцяте листопада».

Кайл згадав