Деніел Кіз - Притулок пророцтв

бо почалася сутичка між Курдською демократичною партією і Патріотичним союзом Курдистану. Зрештою мене схопив ПСК Талабані[45].

– Це не мало бути проблемою, – сказав Дуґан. – І КДП, і ПСК у союзі проти Саддама.

– Я ж тоді був в уніформі МЕХ. Довго їх переконував, що не належу до «Моджахедін-е Халк», а насправді розвідник американської армії.

– Ти ризикуєш.

– Ризик – моє друге ім’я. Є інша річ, яка все ускладнює. В Ашрафі Фатіма навернула Рейвен в іслам.

– Релігія мене не турбує.

– Але вона турбує мусульман, – заперечив Шатерник. – Рейвен вдала, що прийняла іслам, або ж передумала. Це робить її відступницею, накладає на неї фетву. Будь-який мусульманин будь-де у світі зобов’язаний вбити її не задумуючись. Дехто, можливо, працює в Греції. Дізнайтеся, куди її забрала охорона і приведіть до Еліаде на допит, доки сибірка не потрапила в руки сплячим агентам.

– Грецька спецгрупа з питань боротьби з тероризмом затримала більшу частину терористів «Сімнадцятого листопада», – сказав Дуґан. – Це мало б спинити операцію.

– Хотілося б і мені так думати, Стоматологу. Але я дізнався, що одна група МЕХ хоче обійти «Сімнадцяте листопада» і використати власних ісламських сплячих агентів.

– І що має їх зупинити?

– Вони не змогли розшифрувати третій катрен загадки Тедеску, тож не знають, як поширити сибірку. Проблема зводиться до того, чи зможе міністерство нацбезпеки перехопити речовину до того, як її отримає Алексі Коста.

– А ще – чи не зміг він самотужки розгадати третю підказку.

– Дуґане, вам краще повідомити міністерство нацбезпеки, щоб вони підвищили рівень загрози до червоного.

– Думаєте, ті політики мене вислухають? Погляньмо правді у вічі, Шатернику. Ви в небезпеці. Які ваші плани?

– Такі, що я їх не планую наразі розкривати.

Телефон замовк. Дуґан обернувся до Тії.

– Два дні тому? Боюся, ми її упустили.

– Якщо я добре знаю свого батька, то він, напевно, організував, щоб охорона зустріла її на виході з «Лірджета» і забрала під варту. Їдьмо, – вона рвонула геть із квартири.

Дуґан застрибнув у машину, коли вона вже рушила від тротуару. Заверещали шини, завила сирена, вони то в’їжджали, то виїжджали з ряду фургонів і вантажівок на шосе. Він дивився, як Тія нахиляється вперед, ніби хоче змусити авто рухатися швидше, притискаючись грудьми до керма.

– Хочеш, щоб ми обоє тут розбилися?

Вона відкинулася назад, проте не сповільнила ходу.

– Поки цього не сталося, думаю, ти маєш право знати про мого батька. Він був серед студентів політехнічного університету, що протестували проти полковника Пападопулоса. Разом із Тедеску і Міроном Костою він був одним із восьмиста поранених. Втратив праве око і слух на правому вусі.

– То це ти його очі та вуха?

– Мій тато хотів стати терористом, як Ясон Тедеску і Мірон Коста, але відмовився приєднуватися до «Сімнадцятого листопада».

– Чому ж він натомість пішов у поліцію й організував там групу з питань боротьби з тероризмом?

– Він вірить у справедливість, а не в помсту. І виховав мене так, що я вірю в ті ж ідеї.

Авто на в’їзді до аеропорту «Геленікон» стояли дуже щільно, усі водії одночасно гуділи клаксонами. Коли Тія з’їхала на паркінг, поліція їх уже там чекала. Один із поліцейських їй відсалютував.

– Ми шукаємо молоду американку з блакитними очима і білявим волоссям, – пояснила Тія. – Відома під ім’ям Рейвен Слейд. – Поліцейські кинулися в переповнений зал очікування. – Тим часом, – озвалася вона, – ми маємо перевірити монітори камер спостереження.

Дуґан пішов за нею повз авіадиспетчерську службу до кабінету служби безпеки. Коли Тія, не постукавши, різко відчинила двері, якийсь пілот середнього віку випустив з обіймів брюнетку. Та злізла в нього з колін.

– Не хвилюйся, – заспокоїла дівчину Тія. – Нам потрібно переглянути записи з камер спостереження в залі очікування за останні два дні.

Пілот схопив свій кашкет і вибіг за двері.

Розрум’янена операторка камер спостереження опустила спідницю й почала набирати ключі доступу на комп’ютері.

– Отут останні два дні.

Вони з Тією схилилися над панеллю, розглядаючи, як туди-сюди ходять пасажири.

– Повільніше, – скомандувала Тія.

Операторка натиснула кнопку, і люди почали рухатися повільно й химерно.

– Стоп! – гукнув Дуґан. – Назад.

Дівчина відмотала назад. Він тицьнув на натовп, що напав на літнього охоронця. Молода білявка вислизнула від злої юрби і, наче то вже не вона, пішла до черги в касу. Та замість того щоб купити квиток, обернулась і пішла за іншою білявкою, нав’юченою багажем.

– Це Рейвен Слейд у залі відправлень, – сказав Дуґан, – проходить металодетектор.

Вони дивилися, як Рейвен краде сумочку жінки і кидає її собі в торбу.

– Іде в жіночу вбиральню, – сказав він.

Камера повільно обвела зал, тоді повернулася до входу у вбиральню.

– Отам вона, – сказала Тія, – йде собі, мов нічого й не було. Яка класна клієнтка. Треба її взяти.

– Стоп, – Дуґан обернувся до операторки камер спостереження. – Коли це було записано?

– Сьогодні вранці.

– Тоді наша курочка вже вилетіла з курятника.

Тія кивнула.

– Можливо. Треба дізнатися, чи та обкрадена білявка подала заяву про крадіжку в службу охорони.

Ідучи до дверей, вона повернулася до операторки.

– Перепрошую, що зіпсували вам романтичну інтерлюдію.

У кабінеті служби безпеки за скляною стіною Дуґан вказав на розпатлану блондинку, яка лупила кулаком по стійці.

– От де наша жертва! Пішли розпитаємо її.

Тія кинулася так швидко, що він ледве встиг за нею. Вона влетіла у кімнату і показала свій значок.

– Я з міністерства громадського порядку. Що це за жінка і чого вона хоче?

– Заявляє, що її сумочку разом із паспортом, кредитками й авіаквитком викрали сьогодні зранку. Вимагає, щоб ми повідомили про це американське посольство.

– Як вас звуть? – запитала Тія жінку.

– Марша Вудс, – вереснула та. – Я громадянка Америки і вимагаю, щоб ви з цим розібралися!

Дуґан бачив, що Тія потроху закипає.

– Вибачте, але якщо у вас американське громадянство, я вам нічим не допоможу.

Він силкувався не всміхатися.

– Можете підтвердити свою особу?

– Документи були в сумці.

– Чи є щось інше, де вказано ваше ім’я? – запитав Дуґан.

– Якби я знала, що мене обкрадуть у бісовому грецькому аеропорту, то вибила б його собі на дупі.

– Я передам вашу справу офіційним каналам, – сказала Тія.

– Скажіть своїм чортовим каналам, що це я востаннє приїхала в цю кляту країну.

Губи Тії стиснулися в тонку лінію. Вона вказала на одного з поліцейських.

– Він відвезе вас у посольство, де ви зможете подати