Ігор Ітан - Ореада. 2. Ароморфоз, Ігор Ітан

   Тепер він міг бути спокійним, що його подальше розслідування не поховають у металевій коробці жорсткого диска його комп'ютера. Інформація дублюватиметься по мережі між двома управліннями, і доповідатиме він, окрім свого керівництва, ще й керівництву у Берні. Орім того, у центральному управлінні було організовано допоміжне розслідування, яке узгоджувалося з діями Ланса Кампо. Зараз воно було зосереджено на справі з крадіжкою комерційної таємниці у STMicroelectronics, де були сфальсифіковані звинувачення Ноа Майерсу.

   Тепер, коли він домігся відкритості свого розслідування у стінах ФСР і заручився підтримкою керівництва центрального управління, можна було вирушати на килим до Леджера Гросса. Леджер був несподівано спокійний та стриманий, про порушення субординації жодного разу не згадав, і навіть зрештою похвалив Ланса за такі активні та рішучі дії. На прохання Ланса відразу погодився звільнити Антоніо Кватрокі від паперово-кабінетних обов'язків і надати його в розпорядження Ланса. Раніше Антоніо був постійним напарником Ланса. Разом їм довелося з'їсти не один пуд солі, підстраховуючи один одного в найрізноманітніших та найскладніших ситуаціях оперативної служби. Це навчило розуміти один одного з півслова та загартувало взаємну довіру. Проте згодом їм доводилося працювати разом дедалі рідше. Багаторічна кар'єра у ФСР передбачала закономірне просування по службі, і Антоніо охоче брав на себе керівні обов'язки, засиджуючись переважно у кабінетах, а Ланса як і раніше продовжувала приваблювати оперативна робота. Але незважаючи на це Антоніо завжди був охочий допомогти Лансу в особливих випадках, коли тому потрібен був надійний напарник. Зараз це був саме той випадок, Лансу справді потрібен був той, хто зміг би його підстрахувати та прикрити, коли почне вилазити на світ брудна білизна.

   Своє розслідування Ланс Кампо продовжив з візиту приватному охоронному агентству Le bouclier у супроводі штурмового спецпідрозділу. Дуже швидко були зібрані докази причетності цієї агенції до бойні в будинку інспектора Кенінга, до вбивства його та його дружини, а також, трохи пізніше, до багатьох інших протизаконних операцій, у тому числі й у Гштайг-Гштаді під час викрадення Ноа Майєрса. Серед штатних співробітників агентства було впізнано тих, хто засвітився на відео Леа в будинку Кенінга, і ті два фургони, на яких вони приїхали. Усією їхньою брудною роботою керував Леммерт Наварр, якого всі називали просто – Ел. Він був колишнім власником агентства та безпосереднім керівником, який не повернувся після тієї трагічної операції.

   Спроба з'ясувати, від кого Ел отримував вказівки, щоразу виводила на Кенінга. Від кого Ел отримав останню вказівку організувати усунення самого Кенінга, заходило в глухий кут. Фото Алекса ніхто зі співробітників агентства не впізнав, схоже, він ніколи там і не був. З убивством інспектора та його дружини були обрубані всі можливі подальші зачіпки. Хіба що за винятком Камілли, яка на одному із відео каже Леа, що бачила Алекса та Леджера Гросса разом у їхньому будинку. Але для того щоб притиснути Леджера, хотілося б мати щось надійніше, ніж одні лише свідчення чотирирічної дівчинки.

•••

   Після того як Леа покинула свій будинок, де залишила Ноа та Каміллу, вона практично жила у своєму BMW, переїжджаючи з місця на місце. Забезпечивши Ланса Кампо всією необхідною інформацією, що була їй доступна, вона зосередилася на стеженні за Леджером Гроссом. Це був шанс зловити його на контакті з Алексом або розкрити, можливо, інші зв'язки між продажними чи завербованими співробітниками ФСР. Для щурів у ФСР відкрите розслідування, засноване на інформації, що вона передала Лансу Кампо, створить вагомий привід для занепокоєння. Вони повинні заметушитися, що може спровокувати їх на безпосередні зустрічі один з одним та змусити робити помилки.

   Була майже одинадцята година вечора, коли Леа із салону свого автомобіля, припаркованого біля сусіднього двору, помітила рух у дворі будинку Леджера Гросса. То був Леджер, він був один. Він відкрив свій гараж, сів у свій автомобіль та виїхав у бік головної автостради. Леа поїхала за ним, дотримуючись певної дистанції, щоб не потрапляти у його поле зору. Достатньо було їхати за GPS маячком, який вона встигла причепити до його власного автомобіля.

   Леджер прямував за межі міста. Проїхавши близько десяти кілометрів, він звернув із головної автостради у бік Панти. Проїхавши ще кілька кілометрів, він зупинився. Леа зупинилася теж, їх поділяло близько півкілометра. Це була відкрита місцевість, праворуч та ліворуч тяглися поля. Можливо, у Леджера тут була зустріч, але візуальний контакт із його автомобілем був неможливий через плавний вигин дороги та незначну горбистість рельєфу. Потрібно було під'їхати ближче, щоб подивитися, що робить Леджер цього пізнього вечора серед полів на пустельній дорозі, що "освітлювалася" одними лише зірками.

   Однак порожньою дорога залишалася недовго. Попереду, спочатку з'явилися відблиски світла, а потім по зустрічній смузі Леа побачила позашляховик з увімкненим дальнім світлом та запаленими прожекторами на даху. Це був показний чорний Hummer H1 з широкими та дещо збільшеними від стандартної комплектації колесами. Він швидко наближався. Ще мить і салон її автомобіля прошила автоматна черга, перетворюючи лобове скло на каламутну діряву сітку. Леа відчула, як одна куля пройшла їй по скроні, залишивши там розсічену органічну оболонку. Вона миттєво пірнула на підлогу, ухилившись від наступних автоматних черг, що продовжували безперервно пронизувати салон. Зверху на неї посипалися уламки дрібного скла. Разом із цим у дірі, що утворилася замість лобового скла, з'явилося широке з глибоким протектором колесо «Хаммера». Воно трохи пробуксувало, і у супроводі характерного низького урчання потужного двигуна полізло на дах салону, підминаючи його під себе.