Ігор Ітан - Ореада. 2. Ароморфоз, Ігор Ітан

   Леа спробувала вискочити назовні, але двері вже заклинило. Вона почала вибивати їх ногами, але не встигла. Колеса «Хаммера», який вже проходився туди-сюди по поверхні її автомобіля, продовжували сплющувати салон, затискаючи Леа у зім'ятому металі. Ще трохи і обидві ноги та права рука, що вже тримала напоготові свою зброю, були жорстко затиснуті у металевій шкаралупі. Від салону майже нічого не залишилося, він зрівнявся з капотом. Леа приклала максимальну потужність на свої штучні м'язи, намагаючись розігнути металеву пастку, в якій вона опинилася, та звільнитися. Метал піддавався неохоче, праву руку все ж таки вдалося звільнити, але вже без своєї зброї.

   Вона вперлася обома руками у вдавлену стелю та задіяла гідравлічне підкачування м'язів, водночас посилаючи періодичні потужні імпульси для їхнього скорочення. Вм'ята стеля почала потихеньку розгинатися. Тоді «Хаммер» знову видерся нагору, але вже поперек сплюснутого автомобіля, та зупинився, вдавлюючи вщерть метал салону і знову щільно затискаючи Леа. Тепер до жорсткості вм'ятого металу додалися ще біля двох тонн ваги передньої половини «Хаммера». Леа відчула, як її живіт проткнув якийсь гострий шматок металу. Скинути з себе «Хаммер» для Леа було вже не під силу. Вона перевела свої зусилля на спроби хоч трохи звільнити свої затиснуті ноги.

   Двері «Хаммера» відчинилися, і Леа побачила у вузькому просвіті розірваного металу силуети двох людей. Вони по черзі зістрибнули на поверхню її зім'ятого автомобіля, а потім на дорожнє покриття. До просвіту підійшла людина та трохи нахилилася. Леа впізнала Алекса:

   — Яка приємна зустріч, — посміхаючись, він направив тактичний ліхтарик своєї зброї у просвіт і освітлив її обличчя. — Нарешті ми з тобою познайомимося.

   Алекс ухопив своєю рукою, що була у рукавичці, край рваного металу та відігнув його убік, роблячи просвіт більше, щоб краще бачити обличчя Леа.

   — Отже, нуль-три-дванадцять власною персоною, — риторично додав він, продовжуючи посміхатися та оглядати її.

   — Мене звати Леа, — поправила його Леа.

   — Справді, я вже чув це ім'я від твого друга. Леа так Леа, як забажаєш. Я – Алекс, а мого не дуже доброзичливого помічника звати Мамонт.

   Алекс трохи відійшов убік, щоб Леа мала змогу побачити величезного кремезного чоловіка, який стояв позаду нього з великокаліберною гвинтівкою напоготові. Потім він знову підійшов упритул до дірки, через яку вони могли спілкуватися, і показав їй свою зброю, тримаючи її боком та стволом вгору, щоб Леа могла краще розглянути її:

   — Тепер від стадії знайомства перейдемо до встановлення взаєморозуміння. Леа, скажи, ти знаєш, що це в мене в руці?

   — Це самозарядний пістолет "Файв-севен", калібру п'ять і сім міліметрів. Малий калібр при використанні патронів з кулями зі сталевою серцевиною наділяє його високою пробивною потужністю, що робить його здатним пробити стандартний титан-кевларовий бронежилет, — відповіла Леа.

   — З тобою приємно спілкуватися, — похвалив її Алекс. — Звичайно, цього твору мистецтва недостатньо, щоб пробити твою вуглецево-титанову оболонку системного модуля, але цілком достатньо, знаючи твою анатомію, вивести з ладу такі елементи твоєї конструкції, які забезпечать аварійну гібернацію. Однак і для повноцінного рок-н-ролу в мене теж дещо є. Це Мамонт та його чарівна партнерка. Гадаю, ти її теж добре знаєш?

   — Це Barrett M107CQ, самозарядна великокаліберна снайперська гвинтівка з укороченим стволом. — Леа продовжила свій іспит. — Без спеціальних патронів із карбідо-вольфрамовою серцевиною рок-н-рол не вийде, — звернула вона увагу.

   — Без цих? — Алекс дістав з кишені патрон калібру дванадцять міліметрів із звуженим наконечником із темно-сірого загостреного металу.

   — На вигляд є схожість, — підтвердила Леа.

   — Я радий, що в нас з тобою швидко налагодилося порозуміння, — Алекс повернувся до Мамонта і кинув йому патрон. Той спритно його спіймав та засунув у кишеню. — А тепер, Леа, я приберу «Хаммер», і ти залишишся слухняною дівчинкою. Гаразд?

   — Гаразд.

   Алекс швидко застрибнув спочатку на пом'ятий капот BMW, а потім у «Хаммер». Заурчав двигун, і «Хаммер» з'їхав на дорогу, звільнивши спресований автомобіль від своєї ваги. Тепер попереду на дорозі з'явився вантажний тягач із напівпричепом-фургоном. Він обережно заднім ходом під'їхав до сплюснутого автомобіля. Алекс відчинив задні двері напівпричепа та застрибнув усередину. За кілька секунд він спустив відкидний трап для заїзду транспортного засобу у напівпричіп. Він підійшов до BMW, в руках у нього був гак з лебідковим тросом. Він причепив його до буксирувального гака BMW та натиснув кнопку на бездротовому пульті дистанційного керування. Лебідка запрацювала та почала неквапливо затягувати сплюснутий BMW усередину напівпричепа, шкрябаючи деформованим шасі асфальтоване покриття.

   Алекс усе робив сам. Мамонт весь цей час знаходився за три метри від зім'ятого автомобіля та тримав його під прицілом своєї гвинтівки. Хвилин за двадцять усе було завершено. Тепер зім'ятий BMW із ув’язненою в ньому Леа знаходився усередині напівпричепа разом з Алексом та Мамонтом, а сам тягач вже віз їх геть у невідомому напрямку.

   Усередині фургон був добре освітлений. Мамонт, сидячи на стільці, як і раніше, тримав на прицілі ту частину зім'ятого автомобіля, де знаходилася Леа. Алекс розташував поряд з BMW ящик з інструментами та розкладний стілець. Він дістав із ящика кутову шліфувальну машину з автономним живленням та почав відрізати шматки металу, щоб покращити доступ до голови Леа. Через деякий час робота була зроблена, і нічого більше не заважало вільному руху її голови, але її тіло продовжувало залишатися щільно затиснутим у металі зім'ятого кузова.