Ніколь Кові - Особливо небезпечний , Ніколь Кові

СОФІ КЕРР

Сьюзен викликала мені таксі і за пів години я вже була на місці призначення. Водій скоса поглянув на мене і я мовчки вручила йому помʼяту готівку яку дістала з кишені чорних приталених джинс.

-Дякую.-вичавила з себе я і вусатий чоловік перерахував гроші, а щойно я вийшла з авто, опустив водійське вікно.

-Ти певна, що тобі сюди?-ласкаво запитав він, поправивши свої вуса. Його теплі блакитні очі зміряли мене поглядом, а потім зупинились на моєму животі. Все було надто очевидно.

Я хитнула головою.

-Так.-зітхнула я.

Вже скоро весна і вітер вже не був таким поривистим і холодним. Я накинула на голову капюшон і поглянула на стару маленьку будівлю, яка була схожа на більше на приміщення якоїсь нелегальної контори. Хоча, певно так воно і є…

На вході висів зелений аптечний хрест і це певно було свого роду маскуванням, адже схожа робота була нелегальною.

-Почекати?-запитав чоловік і я хитнула головою.

-Дякую, не потрібно.

Він ще хвилину постояв, а тоді все ж завів мотор.

-Нехай щастить.

Та я не відповідала. Я поглянула на листочок з адресою і перевірила чи співпадає вона з номером будівлі.

Все було правильно.

Я рушила до входу, щойно таксі поїхало і зупинилась біля високих сходів.

Чи справді зі мною все буде добре? Я запитувала себе безперервно і не мала відповіді. На очі набігали сльози

-Гаразд, Софі. Думай про гарячу ванну.-благала себе я і піднялась по сходах.

Високі чорні двері з дубу мали велику золоту ручку, яку я смикнула на себе. Вони скрипнули і з будівлі полилось тепло з домішками жахливих запахів ліків.

Я секунду вагалась, та все ж зайшла.

Переді мною зʼявився короткий коридор, з однієї сторони якого було лише двоє дверей, а з іншої, під вікнами, деревʼяна лавка.

В коридорі сиділо четверо дівчат.

Всі обернулись поглянувши на новоприбувшу мене.

-Хто останній?-невпевнено запитала я, стримуючи сльози і якась світловолоса дівчина, що сиділа на краєчку лавки підняла руку.

Я кивнула і зкинула з голови капюшон.

Може все і не так страшно, якщо тут стільки народу?

Та мені однаково було лячно.

-Сідай.-приємним голосом сказала дівчина, що була останньою в черзі і трохи посунулась, аби для мене звільнити місце.

Я вдячно кивнула і розстібнувши куртку від задухи, сіла поряд. Це не рятувало. Тіло всеодно тремтіло від однієї думки про те, що я збиралась зробити.

-Давай свою куртку.-запропонувала вона і вказала на вішачки при вході.

Я так розгубилась, що віддала їй свою річ і впʼялась пальцями в коліна.

На вигляд усі дівчата були приблизно мого віку. Можливо їм було двадцять чи близько того.

Світлява дівчина повісила мою куртку і повернулась на місце.

Висока брюнетка, яка була першою в черзі ласкаво посміхнулась до мене.

-Як тебе звати?-тихо запитала вона.

-Софі.-відповіла я і чомусь звернула увагу на вбрання брюнетки.

Колготки сіточкою, високі підбори і коротка сукня з рукавом.

Мене осінило. Вона була повією і певно один з клієнтів так чи інакше зміг запліднити її.

Та я не стала нічого казати стосовно цього, бо це не моя справа. Я лише сильніше стисла рукава свого чорного худі і звела коліна разом.

-Не хвилюйся, Софі.-сказала та дівчина і я знову перевела на неї погляд.-Я вже втретє тут.

Це не заспокоювало. Одна з дівчат, що сиділа за брюнеткою підняла голову.

Їй схоже навіть не було вісімнадцяти і я змогла це зрозуміти лише коли розгледіла її обличчя.

-Це боляче?-тремтячим голосом запитала вона і брюнетка нахилила голову в бік.

-Доведеться трохи потерпіти.-зізналась вона.-Але запевняю тебе, це точно не так боляче як народжувати.-сказала вона і раптом з кабінету, перед яким сиділа брюнетка почувся жахливий жіночий крик. Це було схоже на крик від болючих тортур і я сильно закусила нижню губу.

Хотілось закрити вуха чи сховатись десь, бо тілом біг холодок.

Пацієнтка в кабінеті кричала так сильно і довго, що все моє тіло затремтіло, а в очах запаморочилось.

Дівчинка, що сиділа біля брюнетки розплакалась і та погладила її коліно.

-Годі тобі. В неї мабуть просто низький больовий поріг.-потисла плечима брюнетка.

Блондинка поряд зі мною важко зітхнула і перевела погляд на дівчину поряд - третю в черзі. Високу, надто худу і дуже руду дівчину з ластовинням по всьому обличчю. Вони не були схожі на повій і їм точно було більше вісімнадцяти.

-Ходімо.-сказала блондинка до рудої і дістала з кишені вільних джинс пачку цигарок, показуючи подрузі. Та кивнула і обидві встали.

-Можна мені з вами?-сама того не очікуючи, запитала я, тремтячим голосом, який видав мій страх. Цигарка мені точно зараз не завадить.

-Звичайно.-мʼяко відповіла блондинка. Я встала і пішла слідом за дівчатами. Вони зайшли у ті самі другі двері і це виявився туалет лише на три кабінки і з однією раковиною.

Блондинка підійшла до вікна і вмостилась на нього, подавши пачку цигарок нам. Руда витягла одну і всміхнулась мені.

-Бери.

Гортанні крики досі чулись з сусіднього кабінету і я швидко витягла одну.

Блондинка підкурила нам усім і нарешті моє тіло трохи розслабилось.

-Не боїшся, Ріно?-запитала руда у блондинки і та знизала плечима.

Я прокрутила в голові її імʼя, щоб запамʼятати. Ріна.

-Це точно краще ніж розказати усе матері. Вона вижене мене з дому.-відповіла блондинка і повисла тиша.

-А ти не боїшся?-тихо запитала я у рудої і та мʼяко усміхнулась.

-Я не вагітна. Просто прийшла з Ріною, щоб підтримати.-відповіда руда і простягнула мені руку.-Я Лів. Олівія.-представилась вона і я потисла їй руку.

Мені хотілося щоб зі мною зараз теж хтось був і підтримав.

Раптом я подумала про Інес. Вона певно вже давно повідомила що я втекла і Кемерон мабуть оскаженів. Я знала, що він шукатиме мене, та плекала надію, що знайде лише до вечора, коли я забуду про увесь цей жах.