Уляна Пас - Давай одружимось, Уляна Пас

Цього разу поцілунок повільний і дуже ніжний. Макс нікуди не поспішає, а я просто пливу на хвилях задоволення, яке він мені дарує. 

- Якщо ти проти, я зупинюсь, - шепоче мені на вухо, а пальці стягують лямку моєї сукні. - Тільки скажи… 

- Я… - у голові зараз повний сумбур і сказати бодай щось не виходить. Саме тому обхоплюю його шию руками і сама цілую. Сподіваюсь, така відповідь має його задовольнити. 

Розумію, що, можливо, роблю чергову помилку, але зупинити все це не можу. Макс - неймовірний чоловік, і я точно починаю закохуватись у нього. Не знаю, чим все це закінчиться, але у нас ще є трохи часу, щоб розібратись. І ми обов'язково це зробимо… Але не сьогодні. 

Прокинувшись наступного ранку, одразу прислухаюсь до власних відчуттів. Начебто нічого не змінилося, лише на душі так легко і спокійно. 

Макса в кімнаті немає, тому швидко одягаюся і йду на його пошуки. У будинку тихо і здається, наче я тут одна. Та коли заходжу на кухню, бачу Макса біля плити й усмішка розтягується від вуха до вуха.

- Доброго ранку! - не втримавшись, обіймаю його зі спини. Чоловік повертається до мене і цілує у волосся. 

- Доброго, Юль! Я збирався сніданок приготувати, але… - киває на сковорідку, де намішано щось незрозуміле. 

- Давай краще я, - хмикаю і викидаю приготовану ним страву у сміття, а тоді готую нову. За цей час Макс кілька разів цілує мене в губи і краде з тарілки нарізаний бекон. 

В результаті поснідати нам таки вдається, хоча під прямим поглядом Коршуна мені дуже ніяково. Здається, я ще не скоро звикну до такого стрімкого повороту подій. 

- Чому так дивишся? - запитую, ховаючи обличчя за чашкою з чаєм. 

- Мені подобається спостерігати за тобою, - відповідає. - Я хотів запитати як ти… після того, що було?

- Чудово, - мені приємно, що Макс хвилюється. І взагалі, здається сьогодні один з найкращих днів у моєму житті. 

Коли сніданок завершується, Максу телефонують з офісу і він одразу напружується. Виявляється, що виникла якась проблема і без нього не розібратись. Доводиться нашвидкуруч прощатись з Ілоною та Владом, а також з Сонею. Марата просто ігнорую, щоб не псувати собі настрій. 

- Точно все гаразд? - запитую у Макса дорогою в місто. Він збирається відвезти мене додому, переодягнутись й одразу в офіс.

- Нічого критичного, - Коршун усміхається і, переплівши наші пальці, підносить мою руку до свого обличчя і цілує. 

Зовсім не хочу з ним прощатись, але розумію, що робота має для нього дуже важливе значення. Поки Макс в офісі, телефоную Ніці і розповідаю всі останні новини. Звісно ж, вона шокована, але дуже щаслива за мене. 

Минає понад три години і очікування стає напруженим. Макс не телефонує, і я не знаю, чи варто самій його турбувати зараз. Та коли на телефон приходить повідомлення від нього, сильно дивуюсь.

"Залишайся вдома. Треба серйозно поговорити."

Перечитую його кілька разів, але однаково нічого не розумію. Єдине, що знаю точно - щось таки сталося. Але що?..

Макс з'являється у квартирі майже через годину. За цей час встигаю накрутити себе настільки, що говорити важко. За його виразом обличчя бачу, що все погано. Макс похмурий і мовчить. 

Проходить у вітальню, наливає собі в склянку віскі й випиває одним махом. Я ж продовжую стояти поруч з ним і чекаю хоча б якихось пояснень. 

- Сідай, треба поговорити, - Макс сідає на диван, а я навпроти нього. Руки тремтять і хочеться кричати, щоб нарешті пояснив щось. Та все це всередині, а назовні я і слова сказати не можу. - Юль… Річ у тім, що… нам треба розлучитись.

- Що? - здається, мені почулося. Ні, це точно почулося! Макс не міг таке сказати, особливо після вчорашньої ночі! 

- Давай розлучимось! - повторює знову - і мій світ після його слів просто руйнується. - Якщо ми розлучимось, я отримаю компанію. Пробач, що все так, але я… так довго прагнув цього.

- Краще мовчи! - не знаю, де беруться сили, щоб підвестися на ноги. В бік чоловіка намагаюся не дивитися. Так само з останніх сил стримую сльози. Не буду плакати перед ним! Нізащо не покажу, як мені боляче! 

Швидко прямую у кімнату, щоб зібрати речі, і дуже сподіваюсь, що Макс не піде за мною. Але він йде, наче дійсно думає, що словами зараз можна щось змінити. 

- Ти чудова дівчина, Юле! Я впевнений, що у тебе все буде добре. Просто… 

- Просто ти отримав те, що хотів, - повертаюся до нього обличчям і дивлюся в очі з усією ненавистю, на яку спроможна. - Навіть вдвічі більше! Молодець, Коршуне! Ти можеш собою пишатись! 

- Юль, - він прямує за мною у коридор і чекає, поки взую кеди. Підхоплюю сумку і хочеться сказати на прощання щось таке, щоб і йому було так само боляче, але не виходить. Хіба мої слова щось змінять?

Виходжу в коридор і викликаю ліфт. Відчуваю на собі погляд Макса, але повернутись до нього обличчям не можу. 

Двері ліфту зачиняються, коли заходжу всередину, і розділяють моє життя на дві частини. Здається, щойно я втратила не тільки фонд, але й чоловіка, якого покохала. Тішить те, що хоча б він отримав бажане, а я… просто житиму далі і спробую забути той час, коли була дружиною Максима Коршуна.