Мирослава Білич - Діамантовий шрам, Мирослава Білич

Не бійтеся втратити тих, хто не побоявся вас втратити. Що яскравіше горять мости за спиною, то світліша дорога попереду.

Омар Хайям

Іванка. 2020 рік

Останні два тижні стали справжнім випробуванням для мене. Сергій не підпускав мене до сина, та й до себе, не даючи змоги поговорити. Я кілька разів приїжджала до нашої квартири, однак він силою відібрав мої ключі, тому і до під’їзду вже не могла зайти. На роботі теж від мене ховався за зачиненими дверима, точніше, ще з коридору мене відправляли подалі. Якщо одразу після конфлікту мені хотілось йому помститися і припіднести сюрприз на суді, то зараз, коли емоції врівноважились, мала надію розповісти правду особисто. А розповідати мені є що, як би це жорстоко стосовно Сергія не виявилось. І так, мій синочок не від нього. Знаю, що залишаю мого хлопчика без батька і чоловічого виховання, та якщо добре замислитись, майже нічого не зміниться. Андрійко не тягнеться до Сергія, він рідко його бачить, а тому і не прив’язався до нього. Не знаю, чим думає мій поки що чоловік, коли хоче залишити сина собі, адже і години з ним за весь час не посидів. Я і до мами Оксани їздила у село, однак двері на замку, і це заспокоїло, бо вона зараз поруч з малечею. Я шалено скучила за моїм милим голосочком, що так ніжно каже «мама», за пухкенькими щічками і золотим волоссячком. Ось яка розлука стала найважчою у моєму житті.

Як би довго і важко не повз час, він все ж минав. Сьогодні мав відбутися суд, на якому вирішиться доля дитини і розподіл майна. Другий пункт мене абсолютно не цікавив, хай Сергій забирає все, бо він так і планував із самого початку, адже все оформлено саме на нього. У мене навіть приписки нема у квартирі, лише в мами Оксани. Про автомобіль взагалі мовчу, хоча кредит виплачувався з моєї заробітної плати.

А ще у мене майже закінчились фінансові запаси, разом із зарплатою, яка надійшла кілька днів тому. Та я дозволила собі прийти красивою до зали суду, точніше кажучи, вирішила довести свій статус. Вперше в житті пішла до фірмового магазину і купила чорну сорочку з таким же строгим костюмом за місячний бюджет. На туфлі мені не вистачило, та це нічого, бо маю красиві, на високій шпильці, та ще й чорні. Хай цей день стане останнім траурним днем у моєму житті. Зібрала волосся у тугий пучок на потилиці і нанесла стриманий макіяж, хоча іншого і не вміла. Та головна прикраса була на шиї, здалеку виблискувала на фоні чорного вбрання. Підвіска дала мені силу і впевненість. А ще того самого статусу, хто знається на прикрасах, одразу помітить і все зрозуміє.

«Я хочу дещо залишити тобі на пам’ять, аби більше не повторювала своїх помилок і не вірила людям, бо вони бувають надто жорстокими й егоїстичними у своїх вчинках».

Так, Руслан мав рацію, і зробив мені дуже змістовний подарунок. Якщо тоді я злякалась його ціни, то зараз – глибокого сенсу. Тільки я тоді так нічого і не зрозуміла, бо знову потрапила у складну ситуацію завдяки сліпій довірі.

Приїхала завчасно і годину намотувала кола на коридорі під дверима залу для судових засідань. Все ще хотілось поговорити з Сергієм і не допустити принизливої вистави для нього. Завчасно з’явився і Василь Степанович, який прийшов мене підтримати, за що я вкотре була йому безмежно вдячна. Сподіваюсь колись йому віддячити і подбати про нього у потрібну мить.

Мене запросили всередину, одразу оголосили про початок слухання. У цей момент земля з-під ніг втекла, бо Сергій так і не прийшов. Я налякалась, що він щось вигадав, обвів мене довкола пальця, якимось обманом відібрав мого хлопчика. Та все стало на свої місця, бо він гордо вже сидів всередині. Зайшов з іншого боку, з того, у який простих людей не впускають. Натякнув мені, що все йде за його правилами.

Слухання розпочалось, і мені одразу поставили провокаційне запитання. Цього слід було очікувати, бо суддю я згадала, а точніше, впізнала одного зі знайомих мого колишнього чоловіка. Якось ми зустрічались на дні народженні дядька Сергія. Після озвучення запитання Сергій не стримав горду усмішку. З ким же я прожила стільки років під одним дахом?

- Яким чином Ви зможете забезпечувати дитину? І яку житлову площу можете надати?

Через хвилину оригінал документів на дім вже перебував у руках судді, який з недовірою перечитував їхній зміст і кидав мені здивовані погляди. Він навіть трохи зблід. Сергій поки нічого не підозрював, він не знав, що проживає останні секунди радості.

- Звідки у Вас мільйонні статки?

У цю мить наївна дівчинка Іванка відчула тріумф від помсти, неправильної і жорстокої, однак такої солодкої. Сергій аж підскочив на стільці, та я вже на нього не дивилась. Бо в цю мить стала зовсім іншою людиною, законною власницею будинку. Жінкою, якій під силу боротьба з багатьма негараздами.

- Якось я випадково врятувала життя дуже багатої людини, зупинила артеріальну кровотечу, яка могла призвести до смертельних наслідків. За врятоване життя отримала подарунок у вигляді розкішного будинку.

Довкола всі перезирнулись і почали тихенько шепотітись. Молоток судді кілька разів вдарив по підставці, чим змусив повернути тишу у залі. Моє серце зараз калатало сильніше, і ще голосніше відбивалось у вухах.

- Суд оголошує перерву на годину у зв’язку з появою нових деталей!

Суддя вийшов із зали, а я поспіхом вискочила на коридор. Знала, що тепер Сергій не втримається і прийде із запитаннями. Він не забарився, злісно вхопив мене за руку і заштовхав у якийсь порожній кабінет.

- Що за сюрпризи?

Силою вирвалась із його хватки, зухвалим поглядом показала, що більше його не боюсь. Та, за звичкою, все ж трохи відійшла. Тепер треба остаточно у всьому зізнаватись, тільки стало б відваги це зробити. Та вибору у мене нема, як і другого шансу.

- Я просила тебе поговорити мирно, та ти не погодився. І будинок – не єдиний неприємний сюрприз для тебе.

Обережно вийняла з сумочки тест ДНК. Покрутила його у руках, не наважуючись простягнути злому Сергієві. Страшно і, водночас, шкода його, адже сина він любить, хоч і не вміє цього показати. Думала, буде легше, та вкотре не розрахувала власні сили.