Сергій Вікторович Мирний - Чорнобильська комедія

ПІДПОЛКОВНИК: Так. Досить. Хто командир цього балагана?

СЕРГІЙ: Що ви тут називаєте балаганом?

ПІДПОЛКОВНИК: Та-а-ак… Хто командир групи?

СЕРГІЙ: 3 вашого дозволу — я.

ПІДПОЛКОВНИК: Яка частина?

СЕРГІЙ: 25-а бригада. Развідбат. (і, мить повагавшись, чи не можна цього якось уникнути, — представляється згідно військового статуту) Командир взводу радіаційної розвідки лейтенант Швайко.

ПІДПОЛКОВНИК (дуже серйозно): Ану, лейтенант Швайко, пішли зі мною.

Розвідники переглядаються, дивляться їм услід.

ГРАВЕЦЬ-1 (присвистує): Оце Серьога влип.

МІСЦЕВИЙ СЕРЖАНТ (підбадьоривсь): Швидше, швидше, розвідка! Хутчій давай! Давай-давай! Не затримуй процес!

КОЛЯ: Сержант, заткнись!

КОТКО: Ми вже не на даху!

Спеціальною штатною кочергою Шльопанцов ворушить попіл: бризкають останні жовтогарячі гострячки полум’я…

Акуратно прикріплює кочергу в спецзатискачі на свіжообтесаному стовпі флагштоку.

Йде з двору.

Підполковник заводить Сергія в «свою» маленьку кімнатку. Тет-а-тет.

ПІДПОЛКОВНИК: Сідай. Пиши. Ручку дати?

СЕРГІЙ: Ображаєте, (треновано витягає свою ручку з польової сумки) Знаряддя праці. Кайло — це так, хобі… по вихідним дням. Вихідним від розвідки…

ПІДПОЛКОВНИК: Пиши: «Донесення. Я, лейтенант прізвище-ім’я-по-батькові…»

СЕРГІЙ (пише, не дуже боячись — знає, що в будь-який момент може припинити і ніхто його не примусить писати далі; іронічно коментує): «Недарма я завжди пера, паперу і чорнил боявся більше, ніж пари пістолетів…»

ПІДПОЛКОВНИК: Не блазнюй.

СЕРГІЙ: Це Дюма.

ПІДПОЛКОВНИК (гмукає): Дюма… «Граф Монте-Крісто»… Частина перша, десь там наприкінці, по-моєму… (Сергій здивовано дивиться на підполковника, той продовжує) «…проводив спецроботи…» Встигаєш?

СЕРГІЙ: Так точно, (схиляється, здивований, до паперу)

ПІДПОЛКОВНИК: «…з розвідки 3-го енергоблоку ЧАЕС. Абзац. Одержана доза опромінення… 2 рентгени.» Більше, сам знаєш, не можу. Дату поставиш сам, коли знадобиться. Давай підпишу.

Від несподіванки — Сергій робить ковтальний рух, наче давлячись; опускає погляд, голову, мружить очі, стримуючи готові ось-ось навернутися сльози… Схожий на незаслужено покарану й несподівано приголублену дитину, яка від цього перепаду емоцій втратила самоконтроль; досадує на себе, свою слабкість, — і дурість і безглуздість всього навколо…

СЕРГІЙ: Вибачте, товариш підполковник. Прошу вибачення…

Йому соромно.

У світлому брезентовому наметі Шльопанцов закінчує голитись перед дзеркалом, дбайливо втирає у шкіру лосьйон, оббризкує себе парфумом. «Приміряє» посмішку… Вправляється у різних імпозантних виразах обличчя.

ПІДПОЛКОВНИК (заходить до «командного пункту», впевнено доповідає): Заходи вжито. Дах у хлопця поїхав… Відправлений до лазарету.

Два полковники схвально кивають (зайві проблеми тут нікому не потрібні), повертаються до екрану монітора. Там на даху 3-го енергоблоку вже незграбно метушиться свіжа бригада рицарів лопати й кайла.

Розвідники спускаються вузькими бетонними сходами після свого робочого дня — двохвилинної зміни. Сергій, Коля, Котко, інші… Всі мають вигляд упевнених, задоволених собою й життям мужчин.

На сходинках під стінами стоять чоловіки — в черзі: один за одним, бригада за бригадою… Працювати на даху третього реактора.

Обличчя, обличчя, обличчя, обличчя, обличчя, обличчя цих людей — ні кінця їм ні краю…

Наші герої курять, і димок хмарками відносить їм за спини.

ГОЛОС З ЧЕРГИ: Ви яка частина?

КОТКО (гордо): Розвідка!

ГОЛОСИ З ЧЕРГИ: Везе цій розвідці! Завжди вони перші! А нам ще тут годин п’ять стовбичити!

КОТКО (до Сергія і Колі): «Вплив передсмертного стану мойви на якість фаршу з неї»… Я такий реферат у технікумі писав.

СЕРГІЙ: Як черга до зубного лікаря.

КОЛЯ: Ні — до ветеринара… (і, відповідаючи на німі запитальні погляди друзів, роз’яснює) У нас в Охтирці кастрацією займається ветеринар.

Біля наметів особістів. Шльопанцов сідає в УАЗик.

ШЛЬОПАНЦОВ (шоферу): В