Сергій Вікторович Мирний - Чорнобильська комедія

Дорожній знак «ЧОРНОБИЛЬ».

Повз нього проїздить УАЗик — старанно виголене обличчя молодшого лейтенанта Шльопанцова за лобовим склом.

Назустріч УАЗику — крита бортова машина, на виїзд із зони.

На лаві біля заднього її борту сидять Сергій і Коля.

Двоповерховий гуртожиток у містечку Чорнобиль.

Шльопанцов виходить з УАЗика — напрасований, в руці пляшка шампанського в хрусткому білому папері.

З вікна другого поверху визирає схвильоване обличчя Оксани.

Шльопанцов заходить в гуртожиток.

За спинами Колі й Сергія в темряві брезентової будки біліють обличчя розвідників. Затишно вуркоче, рухаючись по шосе, вантажівка. Сергій споглядає сіру стрічку шосе, що вилітає з-під її коліс.

КОЛЯ: Ти нічо, красиво там йшов…

СЕРГІЙ: А ти що, бачив?

КОЛЯ: По монітору.

СЕРГІЙ: A-а… (зневажливо махає) Рентген туди — рентген сюди, різниці не грає…

КОЛЯ (заінтригований): А чо ти вирішив там прогулятись?

СЕРГІЙ (несподівано-різким рухом — ловить муху): Бігати набридло, (викидає набридливу муху за борт)

З вікна другого поверху гуртожитку — задом уперед вилітає, розставивши ноги і тримаючи перед собою руки, наче все ще когось обіймаючи, — молодший лейтенант Шльопанцов…

…і важко гупається в клумбу.

Вигляд у нього до того нерозуміюче-смішний і розгублений, що його стає просто жаль.

Слідом на мотузці для білизни опускається пляшка шампанського. Погойдавшись перед обличчям Шльопанцова, пляшка опускається на землю — якраз між його ніг. Стоїть. Потім падає.

Шльопанцов рішуче знімає петлю з горлечка пляшки — і накидає її собі на шию.

Петля затягується… Та раптом порухи вірьовки стають легенькими, закличними, грайливими! Обличчя Шльопанцова розквітає з надії, він піднімає погляд…

Другий кінець мотузки покинуто звисає з виноградної лози.

А смикає її рука жінки — зовсім поряд, на першому поверсі. В затіненій глибині вікна біліє обличчя Юлі.

ЮЛЯ (заклично підморгує Шльопанцову): Ходи сюди, лейтенантику, поки хочеться й можеться… Чи вже не можеться? Впав невдало? Відбив?

Дзвінкий регіт іншої жінки й чоловіка з кімнати.

ЧОЛОВІЧИЙ БАС З КІМНАТИ (на манер оперної арії): Та ж рр-радіація кр-рругом!

Юля заливається сміхом, їй вторить дзвінкий жіночий сміх.

Шльопанцов іде. Точніше, віддавши спочатку пляшку в темний прямокутник вікна, обтрушується. — і залазить, потираючи забитий зад, в це доступне вікно…

Ранок. Табір особістів.

Шльопанцов вилазить з УАЗика. В нього темні кола під очима і взагалі втомлений, замучений вигляд.

ВАРТОВИЙ (улесливо): Ви й вночі трудитесь, товаришу лейтенант! Де ж це ви?

ШЛЬОПАНЦОВ (з почуттям виконаного обов’язку): В Чорнобилі!

На дорозі вже ллється густий потік техніки з людьми. На Чорнобиль.

Новий день ліквідації наслідків розпочався.

Яка біда мене, яка чума косила! —

а сила знову розцвіла.