Іванна Боразан - Ігри долі

Андрій розгубився. Підбіг до Ані і взяв її ліву руку. Підняв її до свого обличчя і легенько подув на ранку, щоб зменшити біль.

Розгубленими очима дивилася дівчина на господаря будинку, не знаходячи слів. Погляди їхніх очей зустрілися, і не хотіли відриватися один від одного. Їх поглинули почуття, свідком яких стала Марія.

Повернувшись додому, першим ділом попрямувала на кухню, щоб залишити там продукти, які прикупила. І те, що вона побачила, перевершило всі її сподівання. Кілька разів вона давала про себе знати, але ні Андрій, ні Аня на ці знаки не реагували. Вони не відводили один від одного очей. Повітря було наелектризоване і переповнене флюїдами.

Марія хотіла непомітно покинути приміщення кухні, але ненароком зачепила один із кульків і той з шумом впав.

Андрій з Анною наче зі сну збудилися. Обоє втупили нерозуміючі погляди на Марію. Андрій першим взяв себе в руки і вдав, що нічого такого не трапилося. Аня ж почервоніла й опустила очі додолу.

— А я уже повернулася, — ніяково сказала Марія і скорчила таку гримусу, ніби це її застукали на гарячому. — Бачу, ви готуєте вечерю. Як приємно, — додала вона, щоб хоча б якось розрядити атмосферу.

Вона підійшла до плити.

— Що тут у нас? — промовила Марія, піднімаючи кришку з каструлі. — Картопля! І салат! — додала глянувши на стіл.

— І котлети… — тихенько промовила Аня.

— І котлети? Чудова вечеря! Зараз переодягнуся і допоможу, — промовила Марія до голубків.

— Не потрібно турбуватися, я сама закінчу. Усе й так мало бути готовим до вашого повернення. Але…

— Ну, тоді я піду просто переодягнуся і не буду заважати «куховарити», — з іронічною посмішкою додала вона.

Запанувала тиша. Ні Андрій, ні Аня не могли збагнути, коли усе почалося. Але трапилося так, як мало трапитися….

Вечеря проходила у мовчанні. Кожен був поглиблений у свої думки. Андрій був вражений сам від себе. Його бентежили власні почуття. Що з ним зробила ця дівчина? Мисливець покорений своєю жертвою, аж смішно. Куди поділися його обіцянки — залишатися вірним своїй, хоч і покійній, але дружині? Куди поділися його холоднокровність і байдужість до протилежної статі? Що трапилося з його розбитим серцем? Невже воно вже загоїлося?

«Що робити: піддатися спокусі чи відправити її зі свого дому і зі свого серця? Ці питання ще довго будуть мучити мене, бо я не хочу помилитися і знову страждати».

Одинокість, хоч і приносила біль, але залишала за собою хоча б якусь стабільність і спокій. А що його чекає у майбутньому? Розбиті ілюзії й надія на щасливе майбутнє. Хоча на щастя він і не заслуговує після того, що зробив і що робить. А що буде, коли Аня дізнається, що його руки забруднені кров’ю? Чи захоче зрозуміти, пробачити, прийняти це. Осудження в її очах остаточно знищить його. Краще зупинити усе на початковій стадії, коли це принесе менше страждань мені і Анні…

Дівчина також боялася своїх почуттів. Те, що трапилося на кухні між нею та Андрієм не вкладалося їй в голові. Вона вважала Андрія привабливим чоловіком, але ставилася до нього радше, як до старшого брата, ніж до коханого чоловіка. Ніяких потаємних ілюзій Аня не могла собі дозволити, адже вона ніхто. Була вдячна йому й Марії за те, що жива і має дах над головою. На більше навіть не могла розраховувати. Дівчина любила їх, як свою сім’ю і не хотіла псувати їхніх стосунків. Що подумає про неї Марія? Що вона навмисне спокусила її брата? А Андрій? Чим відплатила за їхню доброту? А ще не давала спокою думка про те, хто вона насправді. Чому за нею не шукають і чи має право любити?..

Марія губилася у своїх думках. Вона хотіла, щоб Андрій та Аня були щасливі. Ця дівчина стала для неї наче сестрою. Але як би Аня не подобалася їй, вона не дозволить, щоб вона причинила страждання брату. Як вчинити? Прийняти їхні стосунки чи зробити так, щоб їх зупинити. Як вона егоїстично мислить. Це їхнє життя, їхні почуття, їхнє майбутнє, то хай самі вирішують, як їм бути. А вона будь-яке рішення прийме. Але як хочеться побачити свого брата нарешті щасливим і здається, що саме Аня є та дівчина, яка здатна його ощасливити. Здатна знову повернути колишнього її Андрійка. Без цього суму в очах. Похмурого обличчя. І головне, щоб зморшки у нього з’являлися тільки від сміху, а не як зараз: від гіркоти в душі.

Її Андрійко. Як він змінився за цей час. Як вона змінилася. Поповнішала. Постаріла.

Брата хоч і зачепили роки, але він і досі виглядає привабливим чоловіком. Не дивно, що й Аня це помітила. Лише сивина виказує роки, та не так роки, як пережите горе. Очі залишилися такими ж молодими, тільки тепер у них можна було побачити печаль. Тіло як у двадцятирічного юнака, а йому майже сорок. Вона завжди захоплювалася його силою духу слідкувати за собою. Рання пробіжка. Походи в тренажерний зал.

От би їй так. Але домашні турботи не залишають ні часу, ні сил. А ще розчарування в своєму житті змушують ще більше про себе забувати.

«Якби Іван побачив мене тепер, напевне б, розлюбив. Добре, що не побачить. Не потрібно буде бачити розчарування в його очах», — думала Марія.

Кожен поглинув у свої думки. Ніхто не помічав, що коїться з іншими мешканцями будинку. Їх затягнув вир власних емоцій.

— Доброго ранку! — привіталася Аня, коли прийшла на кухню. Чорні кола залягли під її очима від недоспаної ночі.

Але й ніхто з них не міг похвалитися достатністю сну. Кожного мучили власні «жахіття».

— Кави? — запитала Марія, яка поралася біля плити.

— Було б