Іванна Боразан - Ігри долі

Марія піднесла їй ароматний напій. Взяла і собі та присіла їм за компанію. Андрій сидів понуро, не зводячи погляду зі своєї чашки. Так зараз сиділи й інші. Здавалося, ситуація зайшла у глухий кут. Ніхто не хотів її вирішувати. Думали, само якось розв’яжеться. Але якщо йде мова про почуття, то ніколи вона не розв’яжеться сама по собі. Треба або поставити жирну крапку, або три крапки. Як вони вчинять — вирішувати їм…

Марія дивилася то на брата, то на Аню. Обоє ніяковіли у присутності один одного й уникали зустрітися поглядом з нею, адже вона стала свідком їхнього ще несказанного почуття.

Атмосфера на кухні, як ніколи, була напружена. Була неділя, а то Андрій уже давно б «змився» на роботу. Але Марія була впевнена, що він щось придумає аби лишень не бути у домі. Анні ж складніше, їй нікуди подітися. Тим більше, у Марії сьогодні на неї плани: потрібно приміряти одяг, який вона вчора для неї придбала. Влаштують такий собі показ мод. Це і розрядить ситуацію, яка склалася, й розвеселить усіх.

— Піду прогуляюся, — заявив Андрій, встаючи з-за столу.

Ніхто не заперечував, хоча й ніякі заперечення не втримали б його на місці. Аня також встала, прихопивши зі столу своє уже порожнє горнятко і попрямувала до умивальника.

— Залиш, я помию сам, — втрутилася Марія.

— Ви й так багатоь чого робите самі, трохи відпочиньте, а я помию, — відповіла Аня, все ще не сміючи дивитися їй в очі.

Марія не стала сперечатися.

Взяла своє й братове горнятко і поставила біля Ані, а сама взялася за сніданок.

Як заведено, майже у всіх куточках України, в неділю готують вареники або голубці. І ніколи вони не бувають смачнішими, ніж саме у неділю.

Марія відварила картоплю і зараз взялася за тісто.

Аня помила посуд і дивилася за умілими руками Марії, яка розтачувала тісто на тоненьку паляницю. Відтиснула на них круги і взялася ліпити картопляні вареники.

— Можна, я вам допоможу? — тихенько запитала дівчина.

— А ти вмієш?

— Не знаю… — ніяково відповіла Аня.

— Нічого страшного. Сідай поруч.

Аня так і зробила.

— Якщо ти і не вмієш, то я тебе зараз навчу. Береш оцей кружечок. Посередині кладеш кульку картоплі. Закриваєш як мушлю. Бачиш? І притискаєш кінчики один до одного. А тепер попробуй сама.

Аня взяла кружечок і робила все так, як перед тим показувала Марія.

— Щось не дуже схоже на вареник, — сказала Аня, дивлячись на результат своєї праці.

І дівчата дружно розміялися, дивлячись на виріб Ані.

— За такий вареник чоловік міг би вигнати свою дружину з дому, — жартувала Аня.

— Тобі не потрібно хвилюватися, у тебе з Андрієм є я, — промовила Марія.

Вона не хотіла лізти не у свою справу, але це якось вирвалося випадково. Та це навіть добре, можна плавно перейти до розмови, яка сильно хвилювала Марію.

Зі сказаними словами з обличчя Ані зник веселий вираз. Вона зблідла й опустила очі додолу.

Бачачи таку переміну своєї подруги, жінка промовила:

— Не потрібно соромитися своїх почуттів.

Аня нічого не відповіла, а продовжувала сидіти, схиливши голову. Лише рум’янець, який з’явився на її щоках, вказував, що до неї дійшов сенс сказаних Марією слів.

— Потрібно цінувати це почуття і насолоджуватися коханням, — продовжувала Марія, — інакше потім будеш шкодувати, що відмовилася і втекла від нього.

У кухні запанувала тиша. Щоб не розридатися Марія знову взялася за роботу, але непрохані сльози все одно видали її почуття. Її цікавість згубила її ж саму. Спогади про її втрачене кохання роз’ятрили душу і до болю стискали серце.

Аня зрозуміла, що з її подругою коїться щось неладне. У цей момент вона зрозуміла, що зовсім нічого не знає про неї та про її брата. Чому вони обоє самотні? Що їх заставило жити замкнено від зовнішнього світу?

Дівчина встала. Підійшла до Марії і обняла її. Впершись головою до живота Ані, вона розридалася. Аня гладила подругу по голові і шепотіла заспокійливі слова, так, як недавно Марія сама заспокоювала, ридаючу її.

Коли пристрасті відлягли, Марія підняла заплакане обличчя і тихенько прошепотіла:

— Пробач, що стала свідком такої картини.

— Ви чого! У житті кожної людини бувають слабкості. Головне, щоб вони не з’їдали людину зсередини. Якщо вам важко, поділіться зі мною. Я постараюся чимось допомогти.

— Ти не допоможеш. Мені вже ніхто не допоможе. Це було давно і нічого вже не змінити.

Спогади повернули її на кілька років назад, коли усе було так добре, що можна було б самому собі позаздрити.

Незчулася Марія, як розказала Анні історію їхньої сім’ї. Як вони жили безтурботно доти, доки не померла їхня мама. Тоді вся відповідальність за виховання малога Андрійка лягла на її дитячі плечі. Як вона любила й любить свого брата і як бажає йому щастя. Й про своє подружнє життя розказала. Коли розповіла про безмежне кохання Андрія до Олени, іскра ревності запалилася у серці Ані. А коли дійшла Марія до трагічної історії, яка перевернула все їхнє життя, ніяких більше відчуттів, окрім болю й співчуття, дівчина не відчувала.

Подруги, обнявшись, ридали. «Як багато вони пережили у своєму житті? — думала Анна. — Не дивно, що Андрій такий замкнутий. Втрата сім’ї будь-кому знищить душу».

Сказала Марія і те, що винуватцем цієї трагедії підозрювали її колишнього чоловіка, якого потім знайшли разом з його другом убитим у власному домі. Промовчала тільки про те, хто покарав їх