Іванна Боразан - Ігри долі

на кухню, Марія дивно дивилася на свого брата. Жах і нерозуміння читалися у цьому погляді. Андрій мовчав. Він і так сказав зайве. «Тепер потрібно буде усе пояснювати. От телепень», — пробігло у голові Андрія.

Аня взяла тарілки на суп зі столу і знову подалася до сусідньої кімнати.

Марія взяла супницю, наповнену гарячим супом. А Андрій прихопив з холодильника вино.

— Мені потрібно ненадовго відлучитися. Ти не проти побути з Андрієм? — запитала Марія, коли вона з Анною мила посуд після обіду.

Аня знизила плечима і промовила:

— Думаю, ні… а це якось пов’язане з тим, що трапилося з вами до обіду?

Марія удавано посміхнулася, щоб не засмучувати дівчину. Їй ніяк не вдається збагнути, як можна людині, як Аня, бажати смерті. Чим же завинила дівчина?

— Ні! Звичайно, ні! — промовила усміхнено Марія Петрівна. — Я просто хочу пройтися по магазинах. Деякі речі прикупити та й продукти закінчуються.

— Може, вам чимось допомогти? — запитала Аня.

— Ні, не варто. Я впораюся сама. А ти пригляди за Андрієм. Інколи мені здається, що він велика дитина, за якою потрібен догляд.

Дівчата дружно і щиро розміялисмя. Аня випустила з рук тарілку, яку витирала, і та розбилася вщент, упавши на підлогу.

Веселість з обличчя Анни вмить зникла. Натомість з’явилася розгубленість. Вона присіла, щоб позбирати уламки. Марія побігла за віником.

Коли уламки нарешті опинилися у сміттєвому відрі, Аня тихенько промовила:

— Вибачте, я не хотіла.

— Дурненька, нічого ж серйозного не трапилося і не потрібно просити вибачення. Це всього- на — всього тарілка. Сьогодні просто такий день: у мене впав ніж, який усіх налякав, у тебе тарілка. Будемо сподіватися, що завтра буде краще, а то на довго посуди не вистачить.

Марія посміхнулася і обняла дівчину. Вони, так і обнявшись, вийшли з кухні.

XIX

Аня з Андрієм, які залишилися вдвох у великому будинку, не могли знайти спільної мови.

Андрій дивився у вітальні телевізор. Аня спочатку була у своїй кімнаті. Потім вирішила скласти компанію господарю будинку. Вона сіла біля нього на диван і запитала, про що фільм, який він дивився. Той неохоче відповів.

Дивно, як одна людина може виражати кілька видів поведінки щодо іншої людини. От, Марія, завжди передбачувана. Любить і дбає про все і всіх. Завжди втішить добрим словом. А от її брат відрізняється від неї, як небо і земля. В один момент він може бути добрим і ввічливим, в інший — похмурим і дратівливим. Ось і зараз його поведінка вкрай відрізняється від поведінки, яка була на борту яхти. Тоді він просто випромінював ніжність і доброту, дбав і підтримував її у важкі хвилини. А зараз, судячи по розмові, навіть бачити не хоче. Як з ним поводитися Аня не знала. Вона боялася образити його своєю байдужістю (адже вона живе у його домі і під його опікою), а з іншого боку, не хотіла нав’язуватися. Можливо, вона йому не приємна як людина. Хоча нічого поганого йому не зробила, але врятувати життя людині, ще не означає її полюбити.

Але чому їй так хотілося почути від нього добре слово чи ніжний погляд, вона й сама не знала. «Просто так», — думала Аня. Та десь підсвідомо здогадувалася, що не просто так. Причина є, але їй вона ще не повністю відкрилася.

Ще раз глянувши на хмурого Андрія і ще кілька хвилин подивившись телевізор, Аня попрямувала на кухню. Фільм, який транслювали, був бойовик. Їй не дуже подобалося дивитися, як люди жорстоко вбивають інших людей. Вона це просто не розуміла. Тому вирішила піти на кухню і зробити щось корисне. Наприклад, приготувати вечерю.

Допомагаючи Марії готувати, Аня багато чого дізналася, тому спробує приготувати щось сама. А от що? Аня подивилася у холодильник. Правду казала Марія, що у них закінчуються продукти. Тут тільки пакет молока, кілька сардельок і овочі. Ще кілька хвилин пошуку і Анна знайшла макарон і картоплю. Одне з двох. Дівчина обрала картоплю. Хоча з нею більше мороки, але смакувати нею варте цього. Аня почистила її і помила у холодній воді. Залила водою, додала дрібку солі і поставила на плиту варити.

«Сардельки в останню чергу. Зараз потрібно нарізати овочі на салат», — лунало у голові дівчини.

Вона так захопилася роботою, що не бачила, що за нею уже давно спостерігають…

Андрій ще трохи посидів біля телевізора, але не бачив, що відбувалося по той бік екрану. Його думки поглинула Аня. «Чому я так реагую на її присутність, — думав він. Коли їй погано, я хочу допомогти, захистити, а коли все гаразд, то обов’язково мушу нахамити. Потрібно піти і вибачитись. Як часто останнім часом я говорю: вибач. Аж смішно».

Андрій сам до себе усміхнувся і попрямував шукати свою гостю.

Знайшов її на кухні. Аня нарізала овочі і тихенько наспівувала пісеньку, не помічаючи його. Її рухи були граціозними, а дії усердними. Волосся вибилося з коси, а щоки зарум’янилися. Вона виглядала божественно. Одночасно скромна і спокуслива. Одразу й зваблювала, й відштовхувала його.

Андрій твердив собі, що не бажає знову відчувати почуття, так схоже на кохання, але знав, що уже запізно. Істина, яку він тепер збагнув, насторожила його. Таке неможливе. Він не може і не хоче знову відчувати це почуття, яке надихає й окриляє кожну людину. Почуття, яке обіцяв не відчувати. Але серцю не прикажеш. Воно вже наповнилося ніжністю до цієї дівчини. Він навіть не збагнув, коли…

— К-х-х, — удавано кашлянув Андрій, показуючи свою присутність.

Дівчина здригнулася від несподіванки і ніж, яким нарізала овочі, пройшовся по шкірі її вказівного пальця. Інстинктивно вона підняла палець до рота і доторкнулася губами до рани.