Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського

«помірної» пристрасті, я змушений буду ствердити, що ти охоплений безмірним божевіллям. А насамкінець я замість висновку наведу слова, що Цицерон не посоромився запозичити з Теренцієвого «Євнуха»:

Кохання сповнене усіх облуд: образи,

підозри, ворожнеча, перемир’я,

війна, і мир ізнову…[112]

Упізнаєш в його словах свої шаленства, зокрема ревнощі, які в справах кохання виступають на перших ролях серед пристрастей? Ти, можливо, відкажеш мені, мовляв, «я не заперечую, але у мене є здоровий глузд, здатний стримати ці шаленства». Теренцій передбачив твою відповідь, додавши:

А до безглуздя цього докладати

здоровий глузд не більше сенсу має,

ніж божеволіти розумно.

Ця заувага, яку ти не зможеш не визнати глибоко правильною, разом з тим виключає будь-які твої спроби вивернутись. Такими є любовні нещастя, що повний перелік їх видасться марним тому, хто кохав, і неймовірним тому, хто не кохав. Та – повертаючись до суті справи – головне те, що кохання змушує людину забути і Бога, і себе самого. Бо яким чином душа, обтяжена стількома нещастями, може доповзти до єдиного і найчистішого джерела справжнього блага? А коли так, чи ж варто дивуватися тому, що жодна інша пристрасть не видавалася Туллію сильнішою за цю.

Франческо

Я визнаю себе переможеним, бо все, що кажеш, ти почерпнув з книги досвіду. Оскільки ти вже згадав Теренцієвого «Євнуха», дозволю собі додати нарікання з тієї самої сцени:

Яка негідна річ! В якій же я халепі!

Згасає шал – а я палаю! Пропав – але живий-здоровий!

Все бачу, знаю – а як буть, не знаю!

От і прошу у тебе поради словами того самого поета:

Доки ще час, подумай знов і знов.

Августин

А я відповім тобі словами того ж таки Теренція:

Коли немає в справі ні розуму, ні ладу,

там не поможе розумна хоч яка порада.

Франческо

Що ж мені робити! Впасти у розпач?

Августин

Спершу випробуй всі інші засоби. Вислухай у стислому викладі виважений план. Тобі відомо, що з цього приводу є не тільки окремі міркування видатних філософів, але також цілі книги, складені славетними поетами. Було б нечемно вказувати саме тобі, корифею в цій царині, де шукати поради і як слід розуміти їх; але, можливо, не зашкодить розтлумачити тобі, яким чином прочитане й усвідомлене застосувати до свого спасіння. Насамперед, за словами Цицерона, «дехто вважає, що давніше кохання слід вибивати ним, як клин клином». Цю думку поділяв і знавець у справах кохання Овідій, проголошуючи, як загальне правило:

Перемага спадкоємець новий попередні

кохання.[113]

Поза сумнівом, так є, бо коли душу роздирають численні бажання, вона з меншою силою тягнеться до кожного з предметів. Так, кажуть, Ганг був розділений перським царем на незліченні рукави і перетворився з однієї грізної річки на безліч невинних потічків. Так через роздрібнені лави легше проривається ворог; слабшає розкидана пожежа; і, в цілому, в єдності сила зростає, а в роздробі зменшується. Але тут виникає побоювання, що, зрікшись тієї єдиної і – якщо доречно так сказати – більш благородної пристрасті, ти став здобиччю кількох і перетворишся із закоханого на женолюба, джиґуна і гуляку. А на мою думку, коли вже загибель неминуча, втішніше загинути від більш благородної недуги. Ти питаєш моєї поради. Я не став би тебе засуджувати, якби ти наважився втекти і почав мандрувати з неволі в неволю: тоді можна було б сподіватися, що в цих переходах ти знайшов би свободу або потрапив під меншу тиранію. Але не раджу тобі, вивільнивши карк з одного ярма, піти по руках незліченних тиранів.

Франческо

Дозволиш хворому, що знає свою недугу, перервати лікаря кількома словами?

Августин

Чом би й ні? Лікарі нерідко підбирали засоби до зцілення, керуючись словами недужих.

Франческо

Тож знай – нікого іншого я не можу кохати. Моя душа привчилась захоплюватись нею; мої очі привчились милуватися нею; і все, до неї не належне, видається їм потворним і похмурим. Тому, пропонуючи мені покохати іншу, щоб звільнитися від мого кохання, ти ставиш мені нездійсненну умову. Таким чином, я пропав.

Августин