Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського

Коли втрачаєш смак, зникає також апетит. Коли нічого не можеш прийняти всередину, треба застосувати зовнішнє. Чи зважишся ти втекти або піти у вигнання і жити, не маючи перед очима знайомих місць?

Франческо

Я зміг би, попри найміцніші зв’язки, що утримують мене.

Августин

Якщо зможеш, ти зцілишся. Тому не скажу тобі нічого, крім вірша Вергілія, дещо зміненого:

Геть з милого краю,

Геть, з узбережжя тікай жаданого.[114]

Бо як ти сподіваєшся коли-небудь знайти безпеку в краях, де все тобі нагадує про твої рани, де вигляд теперішнього і спогад про минуле позбавляють тебе спокою? Як каже той-таки Цицерон, тебе доведеться лікувати «переміною місця – як хворого, що не одужує».

Франческо

Розваж, прошу тебе, до чого мене схиляєш. Скільки разів, щиро прагнучи зцілення і знаючи про названий засіб, я вдавався до нього! І хоч які я знаходив удавані причини, єдиною метою всіх моїх мандрів та сільського усамітнення завжди була свобода. У її пошуках я блукав і заходом, і північчю, аж до берегів Океану. Наскільки це мені допомогло, ти сам бачиш. Тому мене так вражає Вергілієве порівняння:

Наче та лань необачна, котору поцілив стрілою

В критському лісі пастух, що стрілами сипле навколо

Й зовсім не дбає про те, куди з них яка полетіла.

Лань же чимдуж утікає лісами в діктейські ізвори,

В боці ж у неї стримить увесь час та стріла смертоносна.[115]

Я став подібним до цієї лані: біжу, але моє нещастя всюди зі мною.

Августин

То на що ти чекаєш він мене? Ти сам собі відповів.

Франческо

Яким чином?

Августин

Якщо людина носить за собою своє нещастя, переміна місць її не зцілює, а лише посилює втому. Тому було б резонно повторити тобі те, що сказав Сократ юнакові, який нарікав, мовляв, подорож не дала йому жодного пожитку. «Це тому, – поясний філософ, – що ти подорожував із собою». Ти повинен насамперед скинути з себе тягар своїх давніх турбот і належно підготувати свій дух, а тоді вже бігти. Бо в лікуванні не тільки тілесних, але також духовних недугів будь-який засіб безсилий, якщо хворий до нього не схильний. Тож хоч би ти дійшов аж до краю самої Індії, ти однаково муситимеш згадати правдиві слова Флакка:

Небо міняють, не душу, всі ті, які рвуться за море.[116]

Франческо

Я геть спантеличений. Пропонуючи мені способи лікування, ти кажеш, я маю спершу зцілити свою душу, а вже тоді тікати. Але ж питання саме в тому, в який спосіб її зцілити. Бо щойно вона зцілена, чого іще домагатись? А якщо не зцілена і переміна місць (як ти сам ствердив) нічим не допоможе, скажи виразно, до якого способу треба вдатись?

Августин

Не лікувати чи зцілити душу, сказав я, а підготувати її. Втім, якщо вона виявиться зціленою, переміна місць зміцнить її одужання, а якщо не буде зцілена, але підготована, тоді переміна місць покладе початок одужанню. Якщо ж ні те, ні інше, часті пересування з місця на місце перетворяться на поневіряння і тільки ятритимуть твої рани. Закликаю у свідки Флакка:

Розум лише та знання, а не місце вигідне з широким

Видом на море журбу відганяють.[117]

Воістину так є: ти поїдеш, сповнений бажання повернутись і тягнучи за собою свої духовні кайдани. І хоч би де опинився, хоч би в який бік обернувся, всюди вчуватиметься тобі голос і ввижатиметься обличчя тієї, від кого тікаєш. Гадаєш, такими вивертами можна загасити кохання? Повір, воно ще більше розпалюється з обох боків! Тому знавці любовних справ радять коханцям час від часу розлучатись на короткі терміни, щоб звичність у стосунках не охолодила їхніх почуттів. А я до іншого тебе схиляю, і раджу, і наказую: навчи душу звільнитись від тягаря і, вже без надії на повернення, іди, іди геть; аж тоді переконаєшся у цілющій силі розлуки. Невже, тікаючи з хвороботворної місцини,