Діна Ареєва - Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва

До речі, у Севки було достатньо часу, щоб з'ясувати, засновник Нікіта чи ні. Знову мучуся цілий урок в очікуванні великої перерви, а потім першою біжу в кафетерій.

Кричу Альці, що біжу займати чергу, а сама швидко набираю повідомлення в наш із Максом і Севкою чат. Дізналися вони щось про Топольського чи ні?

Їсти не хочеться, тому беру один сендвіч із кавою і сідаю за наш стіл. До зали входять Топольський із Мамаєвим, за ними йдуть Сева і Макс. Пілікає телефон, і я відкриваю чат.

— Ну що, тобі так нічого й не надсилали? — Алька штовхає мене під лікоть, а в мене немає сил терпіти.

Відкриваю чат, відвернувшись від неї разом із телефоном, і ціпенію.

Скрін перший.

«Вітаємо. Ви у складі засновників».

Скрін другий.

«Вашу ставку в розмірі двох тисяч балів прийнято».

Скрін третій.

«Вам нараховано додаткові бали за активність в обговоренні».

Голова йде обертом. Отже, Сева і Макс його правильно підозрювали, він засновник. І він поставив на мене. Дві тисячі балів — це дві тисячі доларів. Нікіта вірить, що я виграю.

У грудях нестерпно пече, мені здається, якщо я зараз не виплесну цей жар, то просто вибухну. Підхоплююся, підлітаю до Топольського і з усього розмаху б'ю його по щоці.

— Зарічна, ти що, зовсім збожеволіла? — волає Мілка. У кафетерії зависає тиша, в якій, здається, чути тільки як стукає моє серце.

І ще Нікіти.

Я стою перед ним і важко дихаю, опустивши руки. На його щоці горить червона пляма, а з ранки на вилиці починає сочитися кров. 

З жахом розумію, що вдарила по найбільшому садну. Очі наливаються сльозами, і я мимоволі тягнуся до Нікіти.

— Відійди, — шипить Мамаєв. — У тебе з головою все гаразд? 

Мотаю головою, від чого на окулярах з'являються краплі. Не в порядку. Я давно не в порядку.

— Нік, йдемо вмиєшся, у тебе кров тече, — тягне Анвар Нікіту за лікоть. Той на мить піднімає на мене очі, і я знову застигаю стовпом. 

Я не бачу ні тривоги, ні злості. Я б сказала, що в його погляді відчувається полегшення, але тоді виходить, що я остаточно збожеволіла.

Розвертаюся і вилітаю з кафетерію. У кишені гуде мобільник. Забігаю в порожній клас і читаю повідомлення від бота:

«Вітаємо. Завдання виконано».