Anael Crow - Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow

          – Ви надто добрі. На жаль, пане мисливцю, моє низьке походження повністю зумовило моє майбутнє, і я не сподіваюся будь-коли зайняти вище становище, ніж маю нині. Але в будь-якому разі я вдячна вам за турботу, – чемно відмовилася пані лисиця. – Ви зуміли прихилити мене до себе, але, благаю, не зловживайте цим. І серед низького стану є жінки, які оберігають свою честь від глузування. Не наближайтеся до мене, аби про нас  не розійшовся поголос. У першу чергу це нашкодить вам, оскільки, якщо нас заскочать разом, одразу ж підуть чутки про вашу нерозбірливість у зв’язках. А нерозбірливі чоловіки ніколи і ніде не користувалися особливою шаною.

          – Яка ви дивна і виголошуєте дивні промови! – здивувався чоловік. – Мабуть, я помилково припустив, що ви потребуєте моєї допомоги…

          – Аж ніяк, – швидко відказала пані лисиця, щиро переймаючись тим, аби надто спостережливий пан не побачив ні її обірваних рукавів, ні брудного подолу сукні.

          – Але серед стількох дивних речей, які сталися останнім часом, і цю вашу появу я можу вважати за чергову. Ви не з тутешніх місць, чи не так? А розгубленою не виглядайте… Можливо, якби ви справді мали благородне походження, це наклало б на вашу психіку особливий відбиток, зробивши її тоншою та вразливішою, – сумно зітхнув він.

          – Ви згадали дива? Чи означає це, що у ваших краях неспокійно?

          – Неспокійно? – здивувався пан. – Я не знаю більш втішного місця, де людина може усамітнитися. А згадавши про дивні події, які відбулися нещодавно, мав на увазі знамення, що з’являються в небі і зникають самі собою. У столиці їх вважають нещасливими. Тому весь двір і сам государ очікують незабаром якихось трагічних подій. Ви ж мали на увазі щось певне, коли питали мене, чи в цих місцях спокійно?

     Позирнувши на прохід між світами, що утворився біля самої основи товстого стовбура, пані Акемі відповіла правдиво:

     – В інших краях, не настільки благополучних, річки виходять із берегів та утворюють моря. Останні, в свою чергу, розливаються безмежним океаном. Вважаю це початком стихійного лиха, яке може спіткати і ваш ліс теж.

     – Ви впевнені? – не повірив її словам співрозмовник. – Про потоп тут ніхто нічого не знає, а тутешні річки, незважаючи на весняний паводок, залишились у берегах.

     – Я постраждала, – впевнено промовила пані лисиця. – Тому й не хочу, щоб ви розпоряджалися моєю долею на власний розсуд. Варто вам побачити, на яке дрантя  перетворився мій одяг, і, впевнена, ви не станете відчувати щодо мене стільки ж захоплення, – попередила вона.

     – Тим більше прошу прийняти мою допомогу, – умовляв він її. – Залишайтеся тут, і я пришлю з ким-небудь із слуг вам жіночий одяг, який носять тутешні дівчата. Він улестить вашу скромність і не дозволить з’являтися у публічних місцях у неналежному вигляді.

     – Мені подобається ваша пропозиція.

     – Щиро сподіваюся, що, зустрівши вас у ньому, відразу впізнаю, і в нас з’явиться привід поговорити ще. Я велю пришити до рукава яскравий клаптик шовку і впізнаю вас по ньому. Якщо ж ви вважаєте мою пропозицію надто нескромною, просто позбавтеся його, і я вас навряд чи впізнаю.

     До всього сказаного незнайомець додав ще кілька поетичних рядків, чим вразив пані лисицю ще більше. Істинно, ця людина мала чутливу душу і добре серце. Якого рідкісного складу ця особа! Пані лисиця відповіла йому в тій самій манері, висловивши подяку та надію на швидку зустріч.

     Перекинувшись на людину і прочекавши чверть години, вона нікуди не відлучалася і все розмірковувала над тим, що робитиме з розпізнавальним знаком. Завдяки недавній розмові вона поринула  у романтичний настрій,  загадково посміхалася і за старою звичкою водила по пухких губах голівкою зірваної квітки. Потім прикусила гірку пелюсток, скривилася і відкинула зламане стебельце геть.

     Незабаром слуги принесли одяг, залишили його під старим дубом і забралися геть. Ховатися пані лисиця більше не стала – вийшла з рятівної тіні, запахнула на грудях чисту одежу і підв’язала простим поясом. Яскравий клаптик з рукава зірвала, пальцем проколупала в землі ямку та в ній і поховала. Із глибоким зітханням, із превеликим жалем.

     Але рухатись далі не поспішала.

     Справді: куди йти?

     Якщо припущення вірне, свій світ пані лисиця покинула двічі. Вперше, коли вирушила на пошуки чарівних хвостів (а точніше, істинного свого єства), вдруге – не так давно, рятуючись від підступної стихії. Нині ж вона знаходилася у світі чужому, не нею створеному і, можливо, такому, який живе за іншими законами. Як знати, чи не є він творінням того самого мисливця, якого вона зустріла, і який поводився з нею так люб’язно? Її несподіваний візит міг викликати невидимі коливання, які привернули увагу творця – точно так, як коливання тонких ниток павутини попереджає павука про те, що в його тенета потрапила муха. Якби він був краще обізнаний у тому, що відбувається, вважав би її вторгнення невластивим своєму затишному світу. Але кому з людей нині відомо більше, ніж їй? І чи не вона одна, з огляду на набутий досвід, може прозріти істину?!

     Проте, незважаючи на повну необізнаність, пану мисливцеві все ж таки вдалося роздивитися її інший бік – той, що ховається під рудим хутром пані Акемі. Він бачив її, наче оповиту вранішнім туманом, але з описом не помилився. Чи то, бува, не той випадок, коли потаємне виставляється напоказ?

     Знову вкрившись хутром і ставши на всі чотири лапи, гостя встромила ніс у просвіт між товстим корінням. Хоч би як, а їй треба повернутись. Хто знає, які сни їй буде дозволено бачити в чужому світі, і який внесок зробить у них справжній творець усього цього. Вона має повернутися у свій світ, щоб втілити в життя задумане якнайшвидше.

     Втягнувши носом чудове свіже повітря, пані лисиця просунула в отвір між корінням цілу голову.