Anael Crow - Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow

     Сухо!

     Розбурхана вода поділася невідомо куди. Немов сам світ, побажавши залишитися сухим, вилив її із себе в нескінченний світлий простір, іменований Абсолютом. А той увібрав і сховав у бездонній утробі до певного часу, допоки їй не знадобиться з’явитися десь за чиїмось задумом. Навколо було просто чудово…

     З великою обережністю ступивши на землю, пані лисиця озирнулася. Маючи звичку запам’ятовувати шлях, який пройшла, а в даному випадку – врятувалася втечею, вона все ж таки не впізнавала дороги. Місцина здавалася їй небаченою раніше, і... неушкодженою. Зважаючи на те, що тут нещодавно прокотився ураган, уважна мандрівниця очікувала побачити  вирвані із землі з коренем дерева і розмиті дороги, клаптики трави з обмитими корінцями – та ні, нічого такого не застала! Як і те місце, яке стало для неї тимчасовим притулком.. Воно залишалося недоторканим і яскраво освітлювалося сонцем. Немислимо й уявити, що тутешні місця захльоснув цунамі – вони пахли спокоєм.

     Отже – і тут пані лисиця задумливо нахмурила лоба – вона не у своєму світі, підтопленому та зруйнованому. Зовсім ні! А знову проти волі опинилася в чужому, скориставшись одним і тим самим проходом.

     Ох, але ж цей спокій! Він принаджував. Вона цілком могла  ним скористатися – творити сон у цілковитій тиші. І якщо вже їй ніколи не доведеться повернутись у свій світ, залишитися тут і ділити його з невідомим господарем.

     Абсурд!

     Хіба вона здатна ділитися?! У такому разі їй доведеться вічно боротися з бажанням заволодіти цим дивом повністю і змінювати його без усякого погодження з іншим творцем. А це, у свою чергу, буде неповагою до  невідомого майстра.  Їм ніколи не з’єднатися у творчості, а це означає лише одне:  тут їй відведено роль нахлібниці, не більше.

     Пані лисиця журилася, оглядаючи зелені поля, що спускалися каскадом до спокійної річки – зовсім не тої, яку вона покинула поспіхом. Та була повноводна і швидка, ця ж – лінива, наче вода в ній завмерла і стояла на місці.

     А все ж, незважаючи на благодать, що розлилася навколо, являти себе повністю новому для неї світу кіцуне не стала. Так і застрягла між двома всесвітами, не наважуючись визначити, де їй краще. Зрештою, вона звернула свій погляд до неба і довго вдивлялася в нього, намагаючись намудрувати серед білих хмар щось, про що поки не мала уявлення. Ватні, вони, як на гріх, стояли на місці і не змінювали форми, позбавляючи її можливості фантазувати. Така сталість виправдовувалася повною відсутністю вітру.

     Над світлим, ледь наміченим горизонтом з’явилася зграя ворон. На великій відстані вони нагадували темні грудки землі, що якимось дивом трималися в повітрі. Та якби не було тих лихих птахів, пані лисиця й зовсім вирішила б, що єдина вада цього світу лише в тому, що він завмер у часі. Нині ж вона вважала цих великих, але рухливих пташок надто вульгарними для такого витонченого полотна.

     Тепер їй було чим дорікнути богам-будівельникам.

     Несумнівно, ці чорні фігури слід розмити, пом’якшити контури, перетворити на елегантний рядок з якогось старовинного вірша. І тоді тутешній світ стане неперевершеним шедевром. Але, як видно, боги ніяк не хотіли виправляти помилку, і ворони продовжували плямувати небо своєю недоречною присутністю. Сама пані залюбки узяся б за уявну кисть, аби тільки стерти їх з лиця землі.

     Вона розмірковувала над цим досить довго, підпустивши до себе птахів ближче і марно шукаючи відповідність між ними і барвистою гармонією, яка панувала навколо. Шукала  і ніяк не знаходила. В усякому разі вони не можуть завадити їй бути щасливою тут, якщо вона назавжди втратила свій дім. Нехай вона не може докласти власних зусиль до вдосконалення прекрасного, зате зможе насолоджуватися чужою творчістю та тимчасовим відпочинком. Навряд чи комусь спаде на думку звинуватити її в неробстві, оскільки свій світ вона покинула  не з власної волі. Бридким воронам не отруїти її перебування тут, бо незабаром вони взагалі зникнуть з очей.

     Плескання крил чулося виразніше, і хоч би як пані лисиця намагалася не дивитися на опоганене небо, а погляд таки підняла.

     Наблизившись, темні плями виросли, але тепер зовсім не були схожі на птахів. Розпустивши гостре «пір’я», вони час від часу перекидалися лунким «карканням» і хижо встромляли у блакить довгі пазурі. «Чорні ворони» шматували небесну твердь, ковтали хмари і тому гладшали. Їхні пошарпані туші закривали собою усе піднебесся, відкидаючи на землю похмурі тіні.

     Пані лисиця здивовано відкрила зубасту пащу: небо кришилося перед її очима, і замість блакитної глибини поставали потворні чорні дірки, які вона помилково прийняла за птахів! І тріпотіння крил на вітрі, і пташиний перегук їй здалися, бо хвилиною раніше вона й думати не могла, що світ навколо неї руйнується!

     Хто взагалі міг уявити, що за потворним виглядом ховається така препаскудна суть?! Цілковите знищення! У той час, як вона сама тільки й шукає спокійне місце, де можна безперешкодно вдатися до творчості.

     Зло клацнувши зубами, руда сестричка вхопила зелену гілку і вирвала її з коренем із землі. Однак бажаного полегшення не відчула – зелене листя, потрапивши в рот, розм’якшилося неприродним чином і розсипалося на порох. Пирхнувши, кіцуне виплюнула залишки тліну.

     Виходить – і вона уклала це з усією серйозністю, – видимий нею світ був напівмертвим відпочатку – ще тоді, коли вона вступила в нього. Вода застигла в річках, а листя залишалося зеленим доти, доки небо над ним не трісне і не розсиплеться, прихопивши із собою все створене. Світ помирав, і, найімовірніше, помирав, покинутий творцем, оскільки створіння не можуть довго існувати без свого безсмертного деміурга, а вона лише стала свідком природного кінця.

     Ні, надовго залишатися тут не можна! Саме так вирішила безталанна пані. З тим вона позадкувала під затишну крону вікового дуба. Нехай цей прекрасний світ затамував подих перед самою загибеллю, зробився нерухомим, але спокій його був оманливим. Будь-якої миті він міг розколотися на частини й тоді… яка доля чекала на  пані лисицю тоді? Сумна! Така, яка навряд чи комусь запам’ятається.