Anael Crow - Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow

     Краще вже тут. Серед прим’ятої трави та коріння вона влаштує кубельце, де народжуватимуються сни. Вистелить його м’яким мохом і вляжеться спати.

     Так вона й зробила. Вигрібла яму поглибше, щоб спека, яка розійшлася на повну силу і сочилася крізь худу крону, не душила її уві сні, і вляглася, скрутившись клубочком. Солодко позіхнувши, налаштувалася на те, аби не прокидатися ні від тріску гілок, ні від пташиного посвисту, ні від чужої легкої ходи. Небезпечний лад! Для розсудливої лисиці – неприпустимий. Як би міцно не спала кіцуне в своїй норі, захищена від усього світу земляними стінами, вона мала прокидалася від однієї беззвучної тіні, випадково кинутої на неї тривогою. Але мови про те, щоб спати безтурботно і не прокидатися по тривозі, зроду не було. Тим більше не в надійному схроні, а ось так, під старим деревом. Натрапити на неї може будь-хто. Проте часу підшукувати повноцінний притулок у неї не залишилося. От-от і цей світ розсиплеться на порох, і тоді  прокинутися їй точно не доведеться.

     Тож пані лисиця з вибором місця не зволікала. Вляглася, де зручніше. Поклала голову на купу хвостів і зріклася усього, що її оточувало.

     Спочатку щось ще шуміло десь угорі і стрекотіло внизу. Але невдовзі всі звуки поступово злилися в один неподільний гул. Погудів-погудів і розтанув. В голові прояснилося, і в роті стало солодко, як від тістечок із червоної квасолі. Краєчком свідомості пані лисиця збагнула, що провалюється невідомо куди, підхоплена сонним потоком. Але уявляти себе в човні і тим більше скеровувати його веслом не наважилася. Нехай потік віднесе її подалі, виштовхне на берег, а там вона візьме ситуацію в свої руки. Тому пані лисиця нічому не опиралася, а віддалася на милість течії...

     …Тіло огорнуло теплом, а Нічна Пані все пливла і пливла. Священний ритуал не варто порушувати в жодному разі, якщо сподіваєшся на щасливий кінець. Особливо той, що прив’язаний до фізичної звички впадати в блаженне безпам’ятство, аби потім керувати сном на власний розсуд. Пані лисиця робила все як завжди, і поводилася, як завше, щоб нічим не порушити встановленого за шістсот років порядку. Досить і того, що Світовий Порядок значно похитнувся; її власний устрій залишиться незмінним. Зумій вона примусити себе до порядку, і це може допомогти їй відновити колишній образ світу. Не для одної неї, але для всіх.

     Втручатися в плин подій пані лисиця не поспішала, дозволяла  нести себе туди, куди заманеться її сонним бажанням. А під кінець шляху взагалі розслабилася, наситившись творчою силою і збіравшись із фантазією.

     Мілину відчула відразу – не таку, на якій їй доводилося бувати, подорожуючи наяву по воді. Швидше умоглядну, ніж фізичну, і не могла не зрадіти тихій заплаві, куди пристав її розум. Поніжившись у лагідних водах ще трохи, вона почекала, доки під лапами з’явиться хитка сонна твердь, підняла повіки і звелася на ноги.

          Кіцуне стояла посеред строкатої галявини. Зелені коники стрибали у високій траві, раз у раз штовхаючи лапками голівки блакитних дзвіночків, через що ті вдарялися один об одного і дзвеніли. Гаряче сонце пекло прямісінько в тім’я, і сонна пані поспішила сховатись від нього під покривом високого гінгко. Вмостившись у тіні, вона витягла взуті в чорні «чобітки» ноги і відкинула кудлату голову.

     Над рудою маківкою, на найтовшій  розлогій гілці, над тим самим місцем, де вона рятувалася від всюдисущої спеки, сидів сріблясто-чорний лис. Зобразивши на вузькій морді подобу посмішки, він привітав пані Акемі з висоти свого положення:

     – Чудовий день, чи не так?

     Лисиця здригнулася. Отже сон її був не такий глибокий, як вона очікувала, якщо в ньому були присутні персонажі, якими вона не могла управляти.

     Втім, персонаж був не зовсім незнайомим і викликав у неї чітку асоціацію. Немає жодних сумнівів, що це вона створила його силою уяви, оскільки прообраз нині був для неї недосяжний. Нехай так. Чекаючи, коли провалиться в обійми сну ще глибше, вона може дати собі маленьку поблажку і звернутися до нього на ім’я:

     –  Що ви там робите, пане Мамору? –  спитала вона, мружачись на яскраве світло, яке  пробивалося крізь крону. –  Чи не бажаєте спуститися?

     Лис посміхнувся ще ширше.

          –  Може, це вам варто піднятися?

          –  Можливо, я  так  й зробила б, якби  мала змогу, –  прокричала вона йому.

     Подумки пані лисиця завважила, що сон наповнений символами. Непереборна висота гінгко уособлювала багато помилкових переконань, через які їй так і не вдалося переступити наяву. Тепер уже пізно, і каялася пані лисиця неохоче – настільки, наскільки дозволяла лисяча гордість.

     – Як побажаєте, –  байдуже відповів чорний нахаба і розвів лапами. –  Тут все підпорядковане вашому бажанню.

     Згадка про те, що все у світі робиться за бажанням бога-творця, вкотре переконала Нічну Пані в тому, що вона знову вступає у свої законні права. Бажання – перший крок до творчості, і незабаром вона візьметься за старе з усім старанням.

     – У такому разі, чи не могли б ви надати мені незначну послугу? – звернулася вона до звіра, який сидів угорі.

     – Їз превеликим задоволенням, – згідно відгукнувся той, звішуючи з гілки всі чотири лапи.

     – Зверху вам, мабуть, добре видно все, що робиться внизу...

     – Припустимо...

     – Чи не видно вам, бува,  Ідзанамі, народженої людиною?

     – Навіщо ж так далеко заглядати? – здивувався лис. – Шукайте її у власному животі. Усі явлені боги пов’язані між собою найтоншими узами.

     Пані лисиця задумливо опустила голову на лапи. У словах співрозмовника був сенс. Можливо, протягнувши від себе тонку, уявну ниточку до колишньої своєї вихованки або просто уявивши її образ, вона здатна пробратися в її сон і побачити те, що бачить Ідзанамі. Як добре було б зовсім не докладати до порятунку світу зусиль! Бездіяльності пані лисиця не любила, але останнім часом дуже втомилася. Після всіх пережитих пригод їй хотілося йти найпростішим шляхом до досягнення мети.