Стефанія Лін - Ставка ненависть, Стефанія Лін

— Що це дасть Дорану? Він не думав, — тепер на стіл спираюся я, — що Деймона визнають психом, відправлять на лікування? Не у в'язницю. 

— Все що від тебе потрібно — свідчення, тоді ти не сядеш. — відрізає. — Думай! Себе рятуй! 

— Краще сяду. Скільки років дають співучасникам? 

— Мінімум п'ять, Ліліт. Я вимагатиму сім. 

— Я подумаю. Викличте Леонарда Поузі та адвокатів, після розмови з ними я дам відповідь. 

— Чудово. — Грег усміхається. — Викличу прямо зараз.

Не прощаюся. Мене ведуть назад у камеру. Минає кілька годин, нарешті прибуває Леонард та адвокат, а ще Леона Мартель. Нам дозволяють зайняти кімнату, де я перед цим говорила зі слідчим Дорана. Я сідаю за стіл, Леона поруч зі мною, Леонард та адвокат навпроти. Вирішую почати з головного:

— Ви знаєте, що Ерік Доран живий? 

— Вже так, — скрипуче відповідає Леона. 

— Грег запропонував мені дещо, але я маю ідею. — вирішую не тягнути, розповідаю ще раз усе про зґвалтування, про відсутність доказів цього. Пояснюю, що нам потрібно щось, що змінить ставлення до Дорана. Леона каже, що можливо я повинна дати свідчення проти Деймона. Зізнаюся, не очікувала подібного. Леонард скрипить зубами, втручається й каже, що моя теорія про визнання Деймона психологічно хворим має місце. Адвокат підтверджує, що це пом'якшить вирок. Ми обговорюємо усе декілька разів. У висновку бабуся Евана каже, що я мушу погодитися дати свідчення, поки вони шукають суддю й того, хто вплине на Дорана шантажем. В останню мить обговорюємо відео, незрозуміло звідки воно взялося, але доводиться сказати їм, що воно повністю відповідає дійсності. Воно — правда, яку б всі воліли забути. Леона каже, що і з цим подумаємо. Тоді вони всі йдуть. 

Наступні дні минають у млосному очікуванні. Постійно плутаюся у думках та страхах. Сплю жахливо, страшенно хочу побачити Деймона, але нам не дозволяють. Зате приходить мама у сльозах разом з батьком Поузі. Вона так сильно тримає решітку, на мить здається, що залізо не витримає її тиску. З подивом відмічаю турботу Леонарда Поузі, він тримає маму нижче плечей, поки вона ридає від відчаю. Не заспокоює, але й не дає впасти. Я вдячна чоловіку за цей теплий жест. Нам дають мало часу, встигаю запитати як Лейла, і знову залишаюся сама. 

Кожний день схожий на попередній. Якщо саме так живуть в'язні, я розумію чому вони такі дивні, злі, повні ненависті, коли повертаються.  Людина повинна жити, отримувати нові емоції, враження, а не знати, що ти у часовій петлі. 

Я погодилася на умови Леони Мартель та Леонарда. Погодилася дати умовні свідчення проти Деймона, як вони й радили, щоб пом'якшити вирок. Не одразу. Грег та адвокати декілька днів штурмували мій мозок з обох сторін, тиснули, кожний бажав досягти свого. 

Мета Грега — провести мене по справі максимально витиснувши все про Деймона, й дати кілька років умовного. Мета адвокатів “Тріо” — пом'якшити вирок Поузі, вибити мені теж лише умовне, й, по можливості, отримати шанс відправити Деймона “на лікування” у психіатричну лікарню. Чесно кажучи, я довго вагалася. Ні в'язниця, ні психлікарня не вхід. Те й інше — крах все одно. Та Леона переконала згодом, що з лікарні їм буде легше дістати Поузі, визнати вже безпечним для суспільства, а тоді повернути у життя голосними справами й благодійністю. В такому випадку напад на Дорана вважатиметься приступом неконтрольованої агресії. Тоді буде винен Деймон теж, але все базуватиметься на самозахисті. 

Наскільки я зрозуміла, все будується на цій фундаментальній істині — мій захист. Деймон — благородний акціонер “Тріо”, який просто захищав власну помічницю через нападки Дорана. Навіть зґвалтування приплели. Спершу не хотіла чіпати цю тему, але потім вирішила: якщо це допоможе хоч якось Поузі; нехай. 

***

Перший суд відбувається наприкінці січня. Поки нас ведуть по черзі до зали, нервую. Сьогодні я побачу Деймона. Весь цей час тільки й робила, що спілкувалася з адвокатами та всіма з “Тріо”, але жодного разу не було змоги побачити мого шаленого Поузі. Втім, перший, кого помічаю у суді — Ерік Доран, дійсно живий. Аж кричати хочеться. До цього часу вважала, що Грег жартував шантажував, і навіть Леона помилялася, але бачити виродка тут і зараз, бачити нахабну посмішку, в якій лише самозакоханість — огидно. Ще бридкіше — Айла, котра з ним поруч. Наречена для покидька, така ж гнила, як він. Мерзота! 

Ковзнувши поглядом по присяжних, й решті присутніх, бачу Деймона. Мене ведуть до нього й садять поруч. Вмить усе зникає. Не існує нікого, окрім темно-синіх очей, в яких світять нічні зорі. Мої зорі. Земля вибухає під ногами. Лечу у прірву, з ним разом, щаслива, адже нехай світ горить, та ми удвох. Очі в очі. Дотик шкіри до шкіри. І шоколад, який одразу ж насичує моє тіло киснем. 

Пальці Поузі обхоплюють мої. Він впевнений у собі, немов не його судять, і мені подобається бачити чоловіка таким. Нехай Ерік не вважає, що зламав нас. Нехай Айла не радіє, що вона на стороні переможця.  Нехай присяжні вважають винними, чи весь світ… все це дурня поки він тримає мене за руку. 

— Привіт, — шепочу.

Деймон притуляється чолом до мого чола. В цьому жесті більше кохання та відчаю, ніж у всьому, що бачила до цього. 

— Думав ніколи тебе не побачу, — так само тихо хрипить.

— Я маю дати покази проти тебе.

— Знаю. Облий мене брудом, моя демониця. 

— Не хочу… — лепечу.

— Потрібно. Ти не сядеш. 

— А ти? Ніхто не певний, що…

— Я не сяду, Ліліт. 

— Як? Лікуватися до психів відправлять? 

— Не забивай голову дурним. Кажи правду.

— Яку?

— Деймон Поузі — безжальний придурок, з приступами неконтрольованої агресії. Він розбив парфуми, порвав букет троянд, мучив морально. Я трималася, адже потребувала грошей. Коли він взяв з собою на зустріч, я не очікувала на нормальних друзів. Ерік Доран не кращий. Ґвалтівник, який зіпсував мене. Монстр, як і Поузі, якому мстив. Після цього я попросила Деймона допомогти. Мабуть, у силу його характеру, Поузі допоміг. Він скинув Еріка в океан продумавши все.