Джон Апдайк - Іствікські відьми

як у Клайда, загострене підборіддя, як у Фелісії, і витончений носик, з м’яким, прямим кінчиком, начеб вирізаний ножем для масла, тільки трошки приплюснутий до обличчя, як у кішки, якщо можеш собі це уявити. А яка в неї шкіра!

— Цукерочка, — повторила Александра відсторонено.

Колись Александра любила її, Зукі знала це. Того першого вечора в Дерріла, танцюючи під Джоплін, вони обнялися всі разом і ридали через прокляття гетеросексуальності, що тримало їх порізно, начеб кожна була трояндою у пластиковій трубці. А тепер в Александриному голосі вчувалася відчуженість. Зукі згадала той амулет, який вона зробила, з магічним потрійним вузлом, і нагадала собі дістати його з-під ліжка. Чари погано закінчуються, втрачають ефективність десь приблизно за місяць, якщо в них не замішана людська кров.

А кількома днями по тому Зукі зустріла дівчину Ґебріелів, коли та йшла без брата уздовж Док-стрит: по тому замерзлому, злегка покрученому тротуару, половина магазинів закрилася на зиму, а решта присвятила себе ароматизованим кольоровим свічкам і різдвяним прикрасам в австрійському стилі, імпортованим з Кореї, ці дві зірки сіяли одна до одної здалеку, напружено дозволяючи гравітаційному потягу притягувати одна одну, поки на них дружно дивилися вікна турагентства й суперетти, «Гавкучого лиса» з його светрами крупної в’язки й поміркованими спідницями в клітинку та «Голодної вівці» з її дещо витонченішим одягом, «Перлі ріелті» з його побляклими знімками двоповерхових будинків і великими вікторіанськими шикарними маєтками уздовж Оук-стрит, що чекали на підприємливу молоду пару, яка забере їх собі й переобладнає третій поверх під апартаменти, пекарню, цирульню та християнську бібліотеку. Іствікська філія банку «Олд стоун» таки встановила, попри спротив громадськості, вікно для автообслуговування, і Зукі з Дженніфер довелось чекати, начеб стоячи на різних берегах річки, доки через під’їзди, прорізані у тротуарі, проїхало туди й сюди кілька машин. Середмістя й так аж надто забудоване й історичне, як даремно висували противники під керівництвом покійної Фелісії Ґебріел, для подібного посилення дорожнього руху.

Зукі нарешті дісталася до молодшої жінки, обійшовши гігантські крила малинового «кадилака», стримано керованого метушливим, короткозорим Горацієм Лавкрафтом. Дженніфер була вдягнена у брудну, стару шкіряну парку, низ якої обтріпався, і в один із шарфів Фелісії, пурпуровий, зв’язаний широкою стьожкою, кілька разів обгорнутий навколо її шиї та підборіддя. На кілька дюймів нижча за Зукі, вона скидалася на недовиховану бродяжку, її очі сльозилися, а ніздрі були рожеві. Шкала термометра того дня зупинилася біля нуля.

— Як справи? — спитала Зукі з вимученою бадьорістю.

Розмірами й віком ця дівчина для Зукі була, як сама Зукі для Александри; і хай Дженніфер і була насторожена, все ж мусила здатися переважним силам.

— Не так уже й погано, — відказала вона кволим голосом, ще більш послабленим від холоду.

У Чикаго до її вимови додався дотик середньозахідної назальності. Огледіла лице Зукі й спромоглася на невеличкий ризик, упевнено додавши:

— Там стільки речей; ми з Крісом не знаємо, що з ними робити. Ми жили, як ті цигани, а мама з татом зберегли все: малюнки, які ми малювали в дитсадку, наші табелі з початкової школи, коробки зі старими фотографіями…

— Мабуть, це сумно.

— Так, а ще розчаровує. Їм слід було самим винести деякі з цих рішень. Та й самі бачите, як занепали деякі речі в останні роки; місіс Перлі каже, що ми обдуримо самі себе, якщо не почекаємо з його продажем, доки не пофарбуємо його навесні. Це коштуватиме десь дві тисячі, а ще додайте десять до вартості самого будинку.

— Послухай. Ти, схоже, змерзла.

Сама ж Зукі мала дуже затишний вигляд у по-імператорськи довгому пальті з овчини й шапці з рудої лисячої шерсті, що пасувала до її власного мідного лиску.

— Гайда в «Немо», куплю тобі чашку кави.

— Ну… — завагалася дівчина, шукаючи відступу, але спокушена ідеєю зігрітися.

Зукі посилила свій наступ:

— Може, ти мене ненавидиш, через речі, які чула про мене. Якщо так, спробуй виговоритися, це може допомогти.

— Місіс Ружмон, чого б це мені ненавидіти вас? Просто Кріс лишився в гаражі, порається біля машини, того «вольво»; навіть машина, яку вони нам покинули, давно не проходила техогляду.

— Хай там що з ним не так, знадобиться набагато більше часу, ніж кажуть, щоб полагодити його, — авторитетно заявила Зукі, — та і я впевнена: Кріс щасливий. Чоловіки люблять гаражі. Погрюкати там чимось. А ми можемо сісти за столиком біля вітрини, тож ти побачиш його, якщо він проходитиме тут. Будь ласка. Хочу сказати, як мені прикро через твоїх батьків. Він був добрим босом, і в мене тепер також халепа, відколи його не стало.

Іржавезний «шевроле» 59 року, з багажником у формі чайчиних крил, мало не збив їх своїми хромованими округлостями, прогуркотівши через бордюр до коричнево-зеленого віконця обслуговування; Зукі торкнулася до руки дівчини, щоб захистити її. Затим, не відпускаючи, потягнула через дорогу до «Немо». В цьому сторіччі зі зростанням дорожнього руху Док-стрит розширювали вже не один раз; його покручені тротуари в деяких місцях урізали до ширини одного пішохода, а деякі зі старших будівель виступали на кривих поворотах. Дайнер «Немо» був довгою алюмінієвою коробкою з заокругленими кутами й широкою червоною смугою вздовж боків. До обіду народ у ньому збирався лише за прилавком — безробітні чи пенсіонери, кілька з яких звичним підняттям руки або кивком привітали Зукі, але менш радісно, як здалося їй, ніж раніше, перш ніж Клайд Ґебріел впустив у місто жах.

Невеличкі столики спереду були вільні, і оглядове вікно, що виходило на вулицю, пітніло й дзюркотіло конденсатом. Коли Дженніфер примружилась від світла, на кутиках її крижано-блідих очей з’явилися зморшки й Зукі побачила, що вона була не така вже й молода, як здавалася на вулиці, закутана в ганчір’я. Свою брудну парку, вкриту латками з приклеєних прямокутників із цупкого вінілу, вона дещо церемонно поклала на стілець біля себе, змотавши довгий пурпуровий моток свого шарфа зверху. Під сподом на ній була проста сіра спідниця й білий светр з овечої шерсті. Вона мала охайну, повнувату фігуру; в ній була якась округлість, яка видавалась надто простою, — її руки, груди, щоки й шия були позначені однаковими круглими штрихами.

Ребекка, антигуанська нечупара, з якою, як відомо, водився Фідель, підійшла до них зі своїми кривими ногами й перекошеними губами, що не видавали нічого з того, що вона знала.

— То що замовлятимем, дами?

— Дві кави, — попросила в неї Зукі й імпульсивно замовила ще кукурудзяних коржиків. Вона мала слабкість до них; вони були такі хрумкі й масляні і сьогодні гарно зігріють її нутро.

— Чому