Катерина Олександрівна Боброва - Риль. Любов дракона

спокій, а то паніка наполегливо тупцює в черзі, щоб заволодіти її розумом. Нічого страшного. Ну, так, вони одні, десь посередині океану — навколо, до горизонту, тільки вода. Але могло ж бути і гірше, наприклад, шторм. А так невеликі хвилі не беруться до уваги. Водичка, звичайно, освіжає, але ж і не зима. І все ж потрібно щось терміново робити. Довго вона не протягне. Одна, може і протягне, а от удвох… Ні, про це навіть думати страшно. І дракони, хвіст їм в глотку, з браслетом так невчасно пожвавішали. Щоб у татка луска повилазила від свого подарунка.

Риль зручніше перехопила дракона, що вислизав з рук. Груди щось дряпнуло. «Як я могла про нього забути»? — вилаяла себе. Вона акуратно, намагаючись не випустити тіло дракона, витягла сріблястий свисток. Метал обпік холодом запечені губи. Тонкий свист, майже нечутний людському вуху, рознісся над водою. Ще раз, ще, Риль свистіла, поки вистачило сил, потім відпустила свисток, міцніше притисла до себе Ластірана. Вона піде разом з ним, це вже вирішено. Піде, коли тіло відмовиться служити своїй господині, коли вичерпаються останні сили, аби раніше руки не випустили свою дорогоцінну ношу.

Риль трималася на воді, впадаючи в якесь напівзабуття від втоми, від холоду. Вона вже не вдивлялася з надією в горизонт. Очі закривалися самі собою. І коли вдалині показалися три чорні точки, що швидко наближалися, дівчина цього навіть не помітила.

Те, що відбулося потім, згадувалося насилу. Чиїсь руки намагалися відчепити її від дракона, розтиснути скам'янілі від напруги пальці, хтось кричав у вухо: «Все. Відпусти його, ну ж бо!»

Потім її різко, за комір, так що перехопило подих, витягли з води. Ривок, політ вгору, і вона опинилася в міцних обіймах. А далі, далі її загортають у щось тепле, і під мірне погойдування вона засинає.

Їй снився дім. Вона, жартуючи, лається з братом, покірно, під уважним маминим поглядом, з'їдає ненависне овочеве пюре за вечерею, і йде нагору спати в свою кімнату. Звичне ліжко несподівано виявляється крижаним. Холод, нестерпний холод пронизує в тіло, добираючись до кожної клітини. Треба встати, зігрітися, а може, просто заснути міцніше, і холод піде сам собою?

— Риль, прокинься, вставай, не час спати! — чиїсь наполегливі крики доносяться крізь пелену сну. А ось прокидатися категорично не хотілося.

«Нехай всі йдуть далеко і надовго», — вирішила Риль, відпливаючи далі в примарну країну сновидінь.

Але невідомий будитель, паразит такий, виявляв просто таки непристойну наполегливість. Від слів він перейшов до справи. Дівчину безцеремонно підняли і гарненько потрясли. Довелося прокинутися, щоб побачити обличчя цього майже небіжчика. Будити мага — тухла справа. Зараз вона навіть готова забути про те, що їй не варто захоплюватися практичним застосуванням своїх мізерних теоретичних знань.

Розплющивши очі і зосередившись на обличчі мучителя, Риль миттєво прийшла до тями, з тугою розуміючи, що сон поплив остаточно, а разом з ним холод перестав бути чимось далеким і неусвідомленим, перетворюючись в малоприємну дійсність.

Побачивши, що дівчина відкрила очі, чоловік припинив трясти її. Акуратно всадовив назад на жорстке крісло з прямою і жахливо незручною спинкою. Риль засовалася, намагаючись влаштуватися з комфортом — марно. Який комфорт, коли вона досі в мокрому одязі, хоч і загорнута в чийсь плащ. Він, до речі, теж уже не відрізняється сухістю. У неї навіть сил не вистачає трястися від холоду, тіло просто скувало заціпеніння, ні рукою, ні ногою поворухнути. Так, дожила. Життя точно йде по колу. Дубль два — море, вода, мокрий одяг, холод. Правда, в цей раз тонула вона не одна, та й компанія по пробудженню виявилося більш приємною, ніж минулого разу.

— Прокинулася, — оцінив її стан Заран, — тримай, — він поклав на коліна дівчини пакунок з одягом, — переодягайся, я почекаю за дверима. Впораєшся сама?

Риль кивнула. Впорається, куди вона подінеться.

— А що з Ласті? — зупинила вона асхалута, що виходив з кімнати. Той скривився, вживання скороченого імені дракона було йому не до душі.

— Поки живий, — відповів він, закриваючи за собою двері.

«Зараз би гарячий душ», — мріяла Риль, насилу здираючи з себе мокрий одяг. Знімати довелося все — не будеш же мокрою попою хизуватися.

Кімната, у якій вона прокинулася, вражала своїм мінімалізмом — ні грама розкоші. Стіл, стільці, шафа і все. Дерево, жорсткість, прямокутність. На житло драконів не схоже. Швидше за все, їй надана найвища честь перебувати в гостях у асхалутів. Риль знала, принаймні, одного мага, який з радістю помінявся б з нею місцями. Але Хірано невідомо де. Та й невідомо про його роль у всій цій історії.

Про одяг, виданий їй Зараном, хороше можна було сказати тільки одне — він був сухий. Широкі, явно чоловічі штани, добре, хоч пояс дали, довга сорочка і шкіряний жилет. На ноги — теплі в'язані шкарпетки. Логічно, краще так, ніж побиватися у взутті на п'ять розмірів більше, ніж її ступня.

Переодягнувшись, вона вийшла в коридор. Асхалут терпляче підпирав стіну напроти дверей в очікуванні її виходу. Окинув дівчину уважним поглядом, взяв за руку, скривився — ну, так, крижана, а звідки їй бути теплою. Мовчки скинув куртку і накинув її на плечі Риль.

— Пішли, на тебе чекають.

Риль забарилася, їй не подобалося те, що відбувається. Але зволікати їй не дозволили, асхалут вхопив дівчину за руку і потягнув по коридору.

Ні, так не піде. Риль вільною рукою скинула куртку і спробувала повернути її господареві. Заран мимоволі зупинився, повернувся до неї. На обличчі проступило погано приховуване роздратування.

— Дякую. Візьми назад, мені вона не потрібна.

— Невже? — смикнув щокою асхалут, — одягай. Мені тільки не вистачає звітувати про твоє запалення легенів.

Риль мовчала, не рухаючись з місця. Заран зітхнув, вивчаючи коридор у неї за спиною в пошуках потрібних аргументів. Не знайшовши їх, повернувся до обличчя дівчини.

— Будь ласка, — асхалут навіть голову набік схилив, — одягни назад, нас дійсно чекають.

Риль підкорилася. Асхалут, не дивлячись на всю холодність, виглядав стурбованим. Висновок — те, що відбувається, йому страшенно не подобається, але щось змінити він не може. Серце защеміло в передчутті біди.

У кімнаті, куди вони прийшли, горів камін. На широкому ліжку лежав Ластіран. Його вже переодягли в сухе, але обличчя дракона було все ще мертвотно-блідим. Чоловік, що сидів біля нього, обернувся.

— Кестірон, — схлипнула Риль, роблячи крок до дракона. Секунда і вона в кільці теплих рук. Дівчину враз накрило пережите, те, що вона закрила в глибині свого серця, не дозволяючи прорватися назовні, — страх, жах, відчай і біль. Біль не її