Катерина Олександрівна Боброва - Риль. Любов дракона

широку спину застиглого посеред вулиці дракона, але запитати про причину зупинки не встигла. Ластіран зірвався з місця, відразу перейшовши на біг, різко звернув у бічну вулицю. Дівчина, на ходу лаючи недолугого дракона, поспішила за ним. Зараз було не до вишукування найменш брудного шляху, не можна було випустити з уваги чорний плащ Ластірана. Без дракона вона з міста не вибереться, а залишатися тут на самоті в очікуванні повернення Еспергуса… Ні, спасибі, вже краще вона сама вб'ється, ніж потрапить в руки любителя принцес і підвалів.

Під ногами щось огидно чвакало і норовило впустити Риль на кам'яну бруківку. Та ще Ластіран нісся вперед, додаючи швидкості. Не дракон, а мисливська собака. Риль тільки і встигла помітити як його чорний плащ промайнув на ганку сірого похиленого будинку. У будинок дівчина увірвалася червона від бігу і жахливо зла. Відчинила двері — напівтемрява після яскравого сонця здалася непроникною темрявою. Риль по інерції зробила вперед кілька кроків, спіткнулася об щось, що лежало на підлозі, і ледве втримала рівновагу. Двері, закрившись за її спиною, відрізали сонячні промені, занурюючи все в ще більший морок. Дівчина присіла, провела рукою по предмету, який опинився у неї на шляху. Предмет слабо застогнав.

— Ласті, — охнула Риль, намагаючись перевернути дракона на спину. У кімнаті раптово потеплішало і посвітлішало. Якщо останнє радувало — хоч щось можна розгледіти, то перше насторожувало. Вона насилу перевернула неслухняне тіло на спину. Який же він важкий! І закусила губу, щоб стримати крик. Обличчя Ластірана було мертвотно блідим, навіть природна смаглявість шкіри кудись зникла, а з куточка рота вниз сповзала цівка крові. Червоне на білому — дико і страшно. Судомно перевірила пульс — є, але слабкий, ледве прощупується. Що у них там з драконівським серцем, думати було ніколи. Треба забиратися звідси і швидше. Ще не заявився господар пастки, щоб перевірити, яка дичина потрапила в його сіті.

І тільки зараз Риль озирнулася на всі боки, точніше назад, щоб перевірити шлях до відступу. А ось його якраз і не було. Пастка, у яку потрапив дракон, була не єдиною. Маг, що спорудив пастку, підійшов до питання якісно, з розмахом. По всьому периметру невеликої запилюженої кімнати, наливалися багряним світлом яскраві смуги. Їх було рівно п'ять — від підлоги до стелі. Відстань мінімальна — не пролізеш. Навіть якщо вона і змогла б протиснутися крізь нитки, не зачепивши їх, то протягнути дракона — нереально.

Загрозливе гудіння наповнювало кімнату. Нитки червоніли, заливаючи повітря кривавим світлом. Температура неухильно росла, і скоро тут буде не просто жарко. Скоро кімната перетворитися на справжнє пекло, в полум'ї якого зникне все живе, та й не тільки живе, взагалі все. Проти драконівського полум'я, — маг, що дав назву цьому плетінню, не володів особливою фантазією, — жоден щит не витримає.

Всі ці думки промайнули в голові у Риль, а руки самі собою сплітали нитки. Паніка була відправлена погуляти — ще не прийшла її черга. Заклинання порталу знав напам'ять кожен першокурсник — основа основ! А чим ще займатися на першому курсі — тільки зубрити положення ниток, чекаючи, коли на другому можна буде приступити до практики. І хоч такий запал не заохочувався вчителями, мовляв, на все свій час, але хіба хто міг утримати майбутніх простірників від бажання скоріше освоїти будову порталів!

Але портали бувають різними за потужністю, за відстанню: міжсвітові і внутрішні. Але зараз не до перебірливості. У будь-якому місці буде краще, ніж тут.

Побудову відправного заклинання Риль зробила, не замислюючись. Недарма ж вона його весь перший курс заучувала. Та й як тут не вивчиш, коли брат, плювати він хотів на навчальну програму, вимагав запам'ятовувати основні побудови заздалегідь, мовляв, сама потім спасибі скажеш. Так, вона, якщо виживе, не тільки спасибі скаже, в ніжки вклониться, аби вибратися звідси.

Далі — простіше. Риль не боялася, що її перекине в інший світ, тієї кількості енергії, яким вона живила контур порталу, не вистачить дотягнути і до Гнізда. Куди їх винесе — розберемося на місці. А зараз пора поспішати. Дихати ставало все важче і важче, здавалося, саме повітря перетворюється в рідке полум'я, роз'їдаючи легені. Залишилося задати координати точки відкриття порталу. Вектор спрямування — куди завгодно, лише б подалі звідси. Лінійна протяжність — хто ж його знає. Виставляємо, як вийде. Зараз не до точності. Аби тільки не наплутати з кривизною порталу і по частинах до точки викиду не дістатися.

Усе. Риль обережно перемістила готову структуру за спину. Крокувати в портал доведеться спиною вперед, по-іншому їй дракона не потягти, а потім, затамувавши подих, активізувала портал. У задушливій розпеченій кімнаті повіяло морської прохолодою. Риль подумки зраділа. Вихід на узбережжі буде просто шикарним подарунком. Вода — це те, про що вона мріяла останні хвилини, облизуючи потріскані від спеки губи і витираючи піт, що заливав очі.

Дівчина із зусиллям підняла за плечі Ластірана, підхопила його під руки. Так, тягти дракона далеко вона точно не змогла б. Слава Творцеві, їй потрібно зробити всього пару кроків. Крок назад, ще один і нога втрачає точку опори, провалюючись вниз. Вилаявши себе безмозким неуком, що не прив'язав точку виходу до твердої поверхні, Риль лише міцніше вчепилася в плечі Ластірана, відкинулася назад, з надією, що до землі все ж буде невисоко. Переломи будь-який цілитель вилікує, а ось з попелу відтворити їх вже ніхто не зможе.

Удар об воду був не дуже сильним, зате досить несподіваним. Хто мріяв про воду? Ха! Тепер її навколо повним повно, пий — не хочу. Ну, а що солона, так від дармівщини ніс не вернуть.

Риль розтиснула руки і пішла під воду. Вона ледь встигла затримати дихання, але холодна вода не давала приводу для роздумів або паніки. Дівчина рвонула до поверхні, набравши повні груди повітря, і кинулася назад, на глибину. Чорний плащ і його володаря вона помітила здалеку. Тіло дракона немов парило в блакитній воді, повільно опускаючись на дно. Волосся темними зміями ворушилося над головою, за спиною шлейфом майорів плащ.

«Треба було його зняти», — майнула запізніла думка. Риль вхопила дракона за комір і потягла до заклично сяючої поверхні океану. Пальці зсудомило від напруги, плече неприємно занило від тяжкості. Дракон навіть у воді важив немало. «Ось повернемося, посаджу на дієту», — сама собі пообіцяла Риль.

Легені вже палило від нестачі повітря, коли вони все ж виринули на поверхню. Вона акуратно обняла Ластірана за плечі, пристроюючи його голову над водою.

Вдих, видих, головне —