Джессіка Таунсенд - Невермур. Випробування Морріґан Кроу

вибирати одну й ту саму. — Каденс скривилася, наче це очевидно. — Усі інші просто бігли до арки або лізли дурнуватим деревом і все таке. Ви єдині два ідіоти, які вирішили тягнути соломинки.

— Інші? — повторив Готорн. — Скільки людей тут було?

— Безліч. Нас усіх сюди закидало, і всі божеволіють через одну зі свічок. Це частина перевірки. Ти маєш вибрати ту, до якої тебе тягне. Принаймні, — вона байдуже стенула плечима, — я так думаю.

— Чому ти тоді не пройшла далі, якщо така мудра? — запитав Готорн. — Ти боїшся?

Каденс перекривила його.

— Звісно, що я не боюсь. Я просто… ніхто ще не стрибав у ставок. Вони всі йшли до трьох інших. Я чекала…

Морріґан застогнала.

— Ох, звичайно, — ти чекала, щоб побачити, що станеться! Ти не хочеш стрибати першою, якщо там є щось погане. Ти шахрайка і боягузка. Що ж, мені все одно, я не боюся, — збрехала Морріґан. Вона ступила на край ставка, беручись за поділ своєї сукні, щоб зупинити тремтіння рук. — Готорне, — сказала вона, заплющуючи очі і сподіваючись, що голос звучить достатньо впевнено, — ти лізеш на дерево. Я стрибаю у воду.

— Ти впевнена, що ти не…

— На рахунок «три», — продовжила вона, перш ніж він договорив. — Один…

— Три! — крикнула Каденс і штовхнула Морріґан ззаду.

Морріґан плюхнулась обличчям у воду і тонула — вниз, вниз і вниз, доки в її легенях залишалося повітря. Вона здригалась і штовхала себе вгору, розплющивши очі в темній воді. Угорі не було ніякої свічки. Навколо пітьма. Її легені палали. Вона тонула, вона помирала, а тоді…

Рівна.

Темна.

Суха.

Земля.

Морріґан хапала ротом солодке, холодне повітря і глибоко вдихала його у свої порожні легені.

Земля була вибоїста і тверда. Дівчинка стала на коліна, а тоді звелась на ноги і, трохи похитуючись, відновила рівновагу.

Навколо було тихо. Її потилицю лоскотав прохолодний вітерець.

Морріґан побачила вуличний знак: вона була на розі вулиці Диякона і проспекту Мак-Ласкі. Над її головою світив єдиний ліхтар на порожній брукованій дорозі, яка раніше — коли це було, години тому? дні? — була заповнена гуляками в костюмах і дурнуватими маскарадними візками.

«Де Фен? — думала вона. — І де Готорн?»

На вулиці не було жодних ознак життя.

— Агов? — тихо покликала вона, боячись того, що може отримати у відповідь. Боячись того, що отримає тишу.

Але там було щось — легеньке тріпотіння.

Підводячи погляд, Морріґан побачила щось чорне, наче маленького кажана або великого нічного метелика. Спускаючись, воно покружляло у світлі ліхтаря, тремтячи від вітру, і приземлилося прямо на її ноги.

Чорний конверт із її іменем. Вона нахилилася, щоб підняти його.

Усередині була записка.

Ти провалилася.

Вони вже йдуть.

Забирайся.

Морріґан відчула, як м’язи в її ногах напружились, але чомусь не могла ними поворухнути. Вони вже йдуть. Ці слова лунали в голові.

Це кінець. Вона провалила Випробування Страхом. Вона виверталася від свого прокляття цілий рік, та воно таки наздогнало її.

Тишу порушило ревіння мисливського рога. Стукіт копит по бруківці. Записка випала з рук Морріґан, повільно кружляючи в повітрі, і приземлилася зворотним боком доверху. Там було тільки одне слово.

ТІКАЙ.

Але тікати не було куди. Переслідувачі з Диму й Тіні зненацька з’являлися скрізь навколо неї, виповзаючи з темряви, ковтаючи світло від ліхтаря над нею. Воно стискалося і ставало все тьмянішим…

Раптом десь на краю свідомості пролунав голос: «Тіні є тіні, міс Кроу. Вони хочуть бути темними».

— Світло, — тремтливим голосом прошепотіла Морріґан. — Залишайся у світлі.

Вона змусила себе відвести погляд від блискучих червоних очей Переслідувачів і повернутися вгору, до золотої лампи над головою. Вона потяглася вгору, хапаючись за металевий стовп ліхтаря, і почала лізти. Вона могла завалити випробування. Її могли вигнати з Невермура. Але вона не могла зараз здатися Переслідувачам. Не могла.

— Залишайся у світлі, — прошепотіла вона знову, почуваючись сильнішою. Вона перебирала руками.

Її нога послизнулась, але вона трималася за життя, обхопивши ліхтар ногами і тягнучись угору. Підбираючись ближче до світла. Ігноруючи завивання вовків унизу і звуки заряджання рушниць. Ближче до світла, ближче і ближче, одна рука за іншою, одна сходинка за іншою, до вершини драбини… драбини… до кола світла з діри вгорі. З каналізації, вище, вище, вище, на алею, і нарешті… нарешті… до безпеки.

Морріґан схилилася на стіну алеї, віддихуючись і дивлячись на вулицю вдалині. Вона була тут. Уся життєрадісність і барвистість Чорної ходи, ніби вона ніколи її не покидала. Переслідувачів з Диму й Тіні ніде не було видно. Її кошмар закінчився. Вона зітхнула і заплющила очі.

Це все було частиною Випробування Страхом. Вона відчула таке полегшення, що ледь не плакала.

— Мені не потрібні ноги, щоб битися з тобою! — почувся нестямний голос Готорна. Морріґан розплющила очі і побачила, як він вилазить із каналізації, використовуючи лише верхню частину тіла. — Повертайся сюди, боягузе! Я безногим буду битися з тобою!

— Готорне! — закричала Морріґан і підскочила, щоб допомогти йому вибратися з люка. — Готорне, це не по-справжньому. Випробування закінчилось. У тебе є ноги!

Готорн припинив розмахувати руками, але все ще важко дихав і крутив очима в усі боки, ніби шукаючи свого супротивника. За мить він подивився вниз і почав приходити до тями, обмацуючи свої ноги.

— У мене є… у мене є ноги! — закричав він, підстрибуючи і радісно сміючись. — Ха! У мене є ноги!

Морріґан сміялася теж.

— А ти думав, що з ними сталося?

— Дракон відкусив їх. — Він усміхався, але його обличчя все ще було блідим, а руки тремтіли, коли він пригладив волосся. — Велика потвора.

— То ти збирався… боротися з драконом? — з посмішкою запитала вона. — Безногим?

Раніше, ніж Готорн устиг відповісти, ніч знову стала темною і мовчазною, ніби всі звуки Чорної ходи хтось проковтнув. Ніби місяць зник із неба.

У темряві загорівся сірник, і раптом Морріґан і Готорн опинилися в оточенні закритих вуалей і освітлених свічками облич Тринадцятого Шабашу.

Готорн учепився нігтями їй в руку.

— Я думав, воно закінчилось… — прошепотів він.

— Я теж так думала, — прошепотіла вона у відповідь.

Тоді сім голосів заговорили як один.

— Ми відьми Тринадцятого Шабашу. Ебіґейл, Еміті, Стелла, Надін, Зоя, Розаріо, чарівна мати Нелл. (Це стара кажаниха, що робила вигляд, ніби впала.) Вас обрано, юний Свіфте і юна Кроу. Ви пройдете на Випробувальний Показ. Ваша відвага і сміливість під