Джессіка Таунсенд - Невермур. Випробування Морріґан Кроу

Морріґан Кроу значиться в Реєстрі Проклятих Дітей. Її звинувачують в усіх можливих гріхах — від граду до серцевих нападів. Та найгірше те, що Морріґан, згідно з прокляттям, приречена на смерть опівночі в одинадцятий день народження. Але… з’являється дивна людина на ім’я Юпітер Норт. Він наполягає, щоб дівчинка виборола місце в престижному Товаристві Диво­обраних, тож їй доведеться витримати чотири важкі й небезпечні іспити разом із сотнями інших дітей, кожен із яких має надзвичайний дар. А в Морріґан, як вона сама наполягає, жодного дару немає. Щоб урятуватися, дівчинці таки доведеться пройти випробування — або ж покинути місто, щоб протистояти долі…
ISBN 978-966-942-727-4 (укр.)
ISBN 978-1-5101-0411-2 (англ.)
© Jessica Townsend, 2017
© ТОВ «Видавництво “Віват”», видання українською мовою, 2018

Джессіка Таунсенд

Невермур. Випробування Морріґан Кроу

Пролог

Весна Першого

Журналісти прибули раніше, ніж труна. Вони почали з’являтися біля воріт звечора, і до світанку зібралася ціла юрба. О дев’ятій вони вже нагадували бджолиний рій.

Близько полудня Корвус Кроу пройшов відстань від парадних дверей свого дому до високої залізної огорожі, яка не пускала журналістів далі.

— Канцлере Кроу, чи вплине це на ваші плани брати участь у виборах?

— Канцлере, коли буде поховання?

— Президент уже висловив співчуття?

— Ви відчуваєте полегшення цього ранку, канцлере?

— Будь ласка, — перервав їх Корвус, піднімаючи руку в шкіряній рукавичці, щоб заспокоїти юрбу, — будь ласка, я хотів би зачитати звернення від імені своєї родини.

Він витягнув папірець із кишені ділового чорного костюма.

— Ми хочемо подякувати вам, громадянам нашої великої Республіки, за вашу підтримку протягом останніх одинадцяти років, — читав він із виразною владною інтонацією, відточеною роками наведення тиші в Уряді. — Це був час випробувань для нашої родини, і, без сумніву, цей біль нагадуватиме про себе ще довго.

Він зупинився, щоб відкашлятись, і на мить підвів очі на мовчазну публіку. Перед ним рясніло море об’єктивів і допитливих очей. Невпинна атака спалахів і клацань.

— Утрату дитини тяжко пережити, — продовжував він, — не лише родині, але й городянам Джекалфакса, які поділяють наше горе. — Щонайменше п’ятдесят пар очей здійнялися вгору, і ніякові покашлювання перервали несподівану тишу. — Але цього ранку ми зустрічаємо Дев’яту Еру Зимноморської Республіки і знаємо, що найгірше позаду.

Раптом тишу над натовпом прорізало гучне каркання. Плечі здригнулись, обличчя скривились, але ніхто не підвів очей до неба. Птахи кружляли весь ранок.

— Восьма Ера забрала в мене кохану дружину, а тепер ще й єдину доньку.

Знову різке каркання. Якийсь журналіст упустив мікрофон, який він тицяв в обличчя канцлерові, і заметушився, щоб підняти його. Він почервонів і пробурмотів вибачення, на що Корвус не звернув уваги.

— Проте, — продовжив він, — вона забрала з собою небезпеку, сумніви та відчай, які труїли її життя. Моя… люба Морріґан, — він зробив паузу, обличчя його скривилося, — нарешті знайшла спокій, тож і нам уже настав час його знайти. Місто Джекалфакс, як і весь Великий Вовчезем, знову в безпеці. Нам нема чого боятися.

Приглушені голоси в натовпі видавали невпевненість, а стрімка атака спалахів камер, здавалось, уповільнилася. Канцлер підвів на них очі, моргаючи. Його папірець шелестів від легких поривів вітру, а може, це просто тремтіли його руки.

— Дякую. На ваші запитання я не відповідатиму.

Розділ перший. Проклята Кроу

Зима Одинадцятого (за три дні до того)

Кухонний кіт помер, і все через Морріґан.

Вона не знала, коли і як це сталося. Думала, він міг з’їсти щось отруйне вночі. Жодних знаків, що вказували б на напад собаки або лисиці, не було. Якщо не враховувати засохлої крові в куточку його рота, він мав вигляд, ніби спав, проте був холодний і заціпенілий.

Коли Морріґан знайшла його тіло в слабкому світлі зимового ранку, вона присіла поруч навпочіпки, і глибока зморшка залягла поперек її лоба. Дівчинка провела рукою по його чорній шерсті, від маківки до кінчика пухнастого хвоста.

— Пробач, кухонний коте, — пробурмотіла вона.

Морріґан думала, де найкраще поховати кота і чи може вона попросити в Бабусі трохи гарного полотна, щоб загорнути його. Мабуть, краще не просити, вирішила вона. Морріґан візьме одну зі своїх нічних сорочок.

Кухарка відчинила задні двері, щоб віддати вчорашні недоїдки собакам, і присутність Морріґан так її злякала, що відро ледь не випало з рук. Жінка побачила мертвого кота і стиснула губи.

— Добре, що це сталося не зі мною. Ліпше його, ніж мене, хвала Божественному, — пробурмотіла вона, постукала по дерев’яному одвірку й поцілувала кулон, який завжди носила на шиї. Вона скоса глянула на Морріґан. — Мені подобався цей кіт.

— Мені теж, — відповіла дівчинка.

— Авжеж! Я бачу наскільки, — в голосі Кухарки з’явилися гіркі нотки, і Морріґан помітила, що вона повільно подалась назад. — Давай заходь. На тебе чекають у кабінеті.

Морріґан побігла в дім, зупинившись на хвильку біля дверей, що вели з кухні до передпокою. Вона побачила, як Кухарка взяла шматочок крейди і написала «Кухоний кіт помер» на дошці в самому кінці списку, до якого зовсім нещодавно ввійшли зіпсована риба, серцевий напад старого Тома, повені на півночі Квітучого Краю і плями від соусу на найкращій скатертині.

— Можу порадити кількох чудових дитячих психологів у районі Великого Джекалфакса.

Нова соціальна працівниця не доторкнулась до свого чаю з печивом. Того ранку вона дві з половиною години їхала зі столиці поїздом і йшла від станції до маєтку Кроу під нестерпною мрякою. Її мокре волосся злиплось, плащ промок наскрізь. Морріґан намагалась вигадати кращі ліки від цієї біди, ніж чай з печивом, проте, схоже, це не цікавило жінку.

— Я не готувала цей чай, — сказала Морріґан, — якщо це вас хвилює.

Жінка пропустила її слова повз вуха.

— Доктор Філдінг відомий своєю працею з проклятими дітьми. Ви мали про нього чути. Ще рекомендую доктора Лювеллін, якщо вам потрібен більш м’який, материнський підхід.

Батько Морріґан нервово прокашлявся.

— Думаю, в цьому немає потреби.

Ліве око Корвуса почало злегка смикатися — це траплялося лише під час таких обов’язкових щомісячних зустрічей. Для Морріґан це було ознакою того, що він ненавидить ці зустрічі так само, як і вона. Окрім цього, єдине, що батько з дочкою мали спільного, — це чорне як смола волосся і горбкуватий воронячий ніс.

— Морріґан не потрібні консультації, — продовжив він, — вона тямуща дитина. І добре розуміє свою ситуацію.

Соціальна працівниця кинула швидкий погляд на Морріґан, яка сиділа поруч на дивані й намагалася не нервуватися. Ці візити завжди тяглися так довго.

— Канцлере, не хочу бути грубою, але… час летить швидко. Експерти одностайно вважають, що настає останній рік цієї Ери. Останній перед Вечорінням.

Морріґан відвернулась і подивилась у вікно, намагаючись на щось відволіктися, як вона завжди робила, коли хтось згадував слово на В.

— Ви повинні розуміти, що це важливий перехідний період для…

— У вас є список? — спитав Корвус, уже не намагаючись приховати нетерпіння. Він демонстративно дивився на годинник, що висів у його кабінеті.

— З-звісно. — Вона витягла аркуш зі своєї папки лише з легким тремтінням рук.

«А вона непогано тримається, — подумала Морріґан, — адже це тільки другий її візит». Та, що була до неї, весь час