Олена Гуйда - Непокірний трофей, Олена Гуйда

Один погляд на Вигнанця і запах страху, майже жаху, ставав просто задушливим. Кейх занервував ще більше, і Торем ледве зміг втриматися і не дозволити йому розірвати виродкові глотку.

- А тепер розповідай! – награно спокійно дозволив Торем.

Але полонений і рота не розкрив. Він з жахом спостерігав за барсом, і гарячково намагався відповзти, але шляху для відступу не було.

- Якщо ти не розповіси все, то станеш обідом Кейха, І повір, тобі не дарують ласку у вигляді смерті, а жерти він тебе почне з ніг або рук, щоб ти відчув все.

І прозвучало це так переконливо, що невдалого вбивцю знудило.

- Я розкажу! Все розповім, - пробурмотів він, ледве зміг впоратися з бунтівником-шлунком. – Мені було наказано влитися в ряди воїнів, що зрадили короля. І позбутися принцеси, коли буде можливість. Вона зганьбила свій рід, зв'язавшись з варварами, вирішивши змішати кров з прийшлими з півночі. І це неможливо пробачити. Король не може спокійно дивитися, як вона топчеться по спадщині Тиммермансів.

Швидше, розуміє, що вона несе реальну загрозу його правлінню.

Торем слухав мовчки. Здебільшого тому, що підозрював, що саме це він і скаже.

- Ви можете мене вбити, але це нічого не змінить, - сичав чоловік, намагаючись показати себе сміливцем. - Принцеса зрадила спадщину предків, і вона буде покарана за це! Не я, так хтось інший.

І це Торем теж розумів. Тобіас не заспокоїться, поки не позбудеться єдиною суперниці за трон Елехорії. А значить, поки король живий, вона весь час буде в небезпеці. І треба подумати, як визволити принцесу від загрози, що переслідувала її.

- Тебе не вб'ють, - промовив Вигнанець. – Ти повернешся в столицю до свого короля і передаси йому від мене послання. Передай йому, що тільки боягузи воюють з жінками і б'ють у спину. Я хочу, щоб він знав, з ким і з чим має справу.

І більше ні слова не додавши, Торем вийшов геть. Швидше втікаючи від бажання все ж таки вбити цього боягуза. І його короля теж.

Вже піднявшись по східцям і вдихнувши нехай не свіже, але не наповнене смородом підземелля повітря, Торем віддав вказівки Сноррі:

- Проведіть його за межі підвладних нам земель. І візьмеш в моїх кімнатах клинок, який я отримав у першій сутичці на цих землях.

Той самий клинок, що встромили йому в спину – клинок тоді ще принца Тобіаса. Нехай знає, що Торема Еріксона не так просто позбутися.

Сноррі коротко кивнув і розчинився в коридорах фортеці.

А Вигнанець, почухавши за вухом незадоволеного Кейха, рушив у бік саду. Хотілося свіжого повітря після смороду підземелля.

- ... Кнут, мені більше нема до кого звернутися! – уривок розмови принцеси і Кнута вирвав Рема з задуми.

- Ні! – відповів воїн. – Це не жіноча справа.

- А що тепер жіноча? – твердо запитала вона. - В умовах війни жіночих справ просто не залишилося! Я хочу сама себе захищати, а не бути тягарем, з яким всім доводиться возитися! Я не так багато прошу! Навчи мене поводитися зі зброєю. Будь-якою! На твій вибір.

Губи Торема здригнулися в усмішці. Войовнича маленька елехорійська принцеса. Йому слід було піти, не наближатися до неї, не випробовувати силу чар Снігової відьми.  Але ...

 - І що за дурощі цього разу прийшли тобі в голову?  - вислизнувши з-за тіні колони, запитав Торем.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно