Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

що обличчя в неї сяє. — Босвелле! Я відчуваю! Відчуваю! О, лорде мій! Я шаленію, так тебе хочу.

Він потягнув її донизу, на хутряний килимок. Вогонь потріскував, кидаючи на них тіні. Френсіс випростався над нею, щоб роздягнутися. Вона підбадьорливо усміхнулася йому. Він був першим чоловіком у її житті, якого вона обрала сама. Нареченого обрала для неїїї прабабуся, а король силував її. Проте вона обрала Френсіса Гепберна. І відчайдушно жадала його.

Опустившись навколішки, він ніжно перевернув графиню долічерева й поцілував її в потилицю. Його губи рухалися вниз, до плечей, і далі блукали по її спині. Граф був неймовірно ніжний, і вона в захваті трепетала.

Поклавши її на спину, він став пестити її пречудові перса. Вони наливалися від його ніжних дотиків, рожеві соски твердішали, загострювалися. Він зарився обличчям у западинку між них, його губи обпікали її шкіру. Кат тихенько застогнала. Босвелл полегшено всміхнувся. Її голова відкинулася назад, очі заплющилися. Вона дихала швидко, уривчасто.

У своїх подорожах Френсіс Гепберн чимало кохався й навчався в багатьох жінок. Тепер він використовував усю свою майстерність задля єдиної жінки, яку по-справжньому полюбив, понад усе жадаючи продовжити її задоволення.

Цілуючи її м’які груди, він відчув, як її серце шалено калатає під його губами. Він зловив зубами спокусливий сосок і ніжно прикусив його. Вона знову застогнала, і її стегна почали свій рух у ритмі любові. Його губи не спинялися.

— Френсісе! — закричала вона. — Боже мій, Френсісе! Я ж збожеволію через тебе!

— То ти хочеш, щоб я спинився, кохана моя? — Його очі сміялися. У відповідь йому була тиша. Він хотів перевірити, до чого зможе довести її.

Френсіс розсунув її ноги і, закинувши їх собі на плечі, обережно розгорнув нижні губи та ніжно поцілував м’яку коралову плоть. Один раз вона шалено здригнулася, але не заборонила йому цього. Його язик пестив її, просуваючись углиб. Аж раптом вона закричала від задоволення, і її тіло вигнулося. Ця відповідь розпалила його, і, не в змозі більше стримуватися, граф підсунувся, опинившись над нею, і занурив свій пульсуючий чоловічий стрижень у її м’якеньку глибку.

Кат радо прийняла його, обхопивши чоловіче тіло довгими ногами та обійнявши руками. Опинившись у ній, він знову стримав себе, їхні тіла рухалися разом, ритмічно, прагнучи вдовольнити одне одного. Аж ось вона відчайдушно зашепотіла до нього:

— Френсісе! Я більше не можу стримуватися!

Однак Босвелл трохи притишив її бажання, а потім посилив його до найвищої межі. Її приголомшила сила його пристрасті й щиро здивувало те, що хтось може дати їй таке задоволення. Її ніколи так не кохали, і коли він нарешті дозволив їй вибухнути пристрастю, вона закричала в захопленому подиві, відчуваючи, як його жадання також вивільняється.

Усе ще поєднані, вони лежали, глибоко дихаючи, вологі від затрачених зусиль. Аж раптом Кат закричала зі щирим подивом:

— Боже мій, Френсісе! Ти знову зростаєш усередині мене! О так, мій коханцю! Так! Так! Так!

І все почалося спочатку. Його самого вражала така відповідь його тіла, адже він ніяк не міг дістати її вдосталь. І Кат була сьогодні невситима. Вона відповідала пристрастю на його пристрасть, доки вони не виснажилися настільки, що поснули там, де лежали, не помітивши, що вогонь згас і в кімнаті холоднішає.

Він прокинувся, відчувши, що вона накидає на нього ковдру. Френсіс потягнув її донизу й поцілував.

— Доброго ранку, люба.

її сяйлива усмішка заспокоїла його.

— Доброго ранку, мій коханцю, — відповіла вона йому. Думки в неї були ясні. Вона не відчувала жодного сорому. Катріона обережно вивільнилася з його обіймів. — Я промерзла наскрізь, Френсісе. Відпусти мене, і я розпалю вогонь.

З ніжністю та захопленням водночас він дивився, як вона відновлює полум’я. За кілька хвилин язики полум’я затанцювали, і Кат повернулася до них спиною. Він зітхнув.

— Ах, люба моя! Стати б тим вогнем, що обігріває твій гарненький задок.

— О, Босвелле, — засміялася вона, сором’язливо червоніючи, — який ти капосний!

— Так, моя люба, такий я і є. — Він звів до неї брову. — Ну ж бо, зігрій мене, ніжна моя. Під цією ковдрою холодно й самотньо.

Вона ковзнула під картату вовну і, обхопивши його, притислася до графового тіла.

— Тепер тепліше, мілорде?

Очі в нього іскрилися радістю.

— Ти 6 і кам’яну статую зігріла, і ти сама це знаєш, солодка моя коханко! — Він ніжно поцілував її. — Де ти була, Кат? Де ти була всі ці роки? — І він замовк, замислившись про минулу ніч. — Я кохаю тебе, Катріоно Майрі, — сказав він, і її вразило, що граф знає ім’я, що його вона дістала при хрещенні. — Я зроду-віку ще не казав такого жодній жінці, при тому ще й уважаючи, що це щира правда, — провадив він далі, — але бачить Бог, я кохаю тебе!

Її очі блищали від сліз.

— Босвелле! О, Босвелле! Не кохай мене! Як ти можеш мене кохати? Жінку, що лежала під королем, а потім утекла від справедливого гніву свого чоловіка в руки ще одного коханця. Як ти можеш кохати мене?

— Ти не хотіла лягати під Джеймі, Кат. Неможливо відмовити королю. Я ладен убити його за те, що він силував тебе!

— А Патрик? — запитала вона. — А як же мій чоловік?

— Його я б теж убив, якби не знав, що тебе це засмутить. Він мав право гніватися, але не на тебе. А зробити з тобою те, що він зробив…

— Що б ти зробив зі мною, якби я була твоя дружина, Френсісе?

— Якби ти була мені дружина, Джеймі не наважився б силувати тебе, але, — провадив він, бачачи, як важливо це для неї, — якби таки наважився, я б убив його й навіть не замислився б. А тебе я б відлупцював за те, що ти така гарненька.

— Бідолашний Патрик, — сказала вона м’яко; — Вираз на його обличчі, коли він побачив, як Джеймі пестить мене… Господи, Френсісе! Йому було страшенно боляче.

Губи Босвелла скривилися.

— Так, що він притлумив свій біль, напившись із Джеймі й по черзі з ним ґвалтуючи свою власну дружину! — Граф просто вибухнув. — Треба покінчити, Кат, із ними обома! Я вже якийсь час замислювався про розлучення з Марґарет. Тепер зроблю це, і ти маєш розлучитися з Ґленкірком і вийти за мене заміж! Я кохаю тебе! Я хочу тебе! І, присягаюся Богом, я захищу тебе від короля Стюарта.

Приголомшена, вона тільки й могла витріщитися на нього.

— А мої діти? — нарешті Катріона спромоглася вимовити.

— Я подарую тобі стільки дітей, скільки ти