Andrew Kyrich - Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich

Підготовка до зими. Один із репортажів розповідав про підготовку комунальних служб до зимового сезону. На екрані демонстрували снігоприбиральну техніку, яка вже була готова до роботи. Ведучий також зазначив, що на цьому тижні очікується перший сніг, і місцевих жителів попереджали про необхідність заміни літніх шин на зимові.

Фермерський ринок. Камера перемкнулася на фермерський ринок, де продавці виставили свіжі овочі, фрукти та різноманітні місцеві продукти. Сюжет акцентував увагу на важливості підтримки місцевих фермерів та споживання екологічно чистих товарів. Місцеві жителі давали інтерв’ю, в яких хвалили якість продукції і радили всім відвідати цей ринок.

Місцевий конкурс талантів. Завершувався випуск новин сюжетом про місцевий конкурс талантів, що відбувся напередодні. Ведучий захоплено розповідав про виступи дітей та підлітків, які демонстрували свої таланти у співі, танцях та грі на музичних інструментах. Переможці отримали нагороди, а глядачі — безліч позитивних емоцій.

Джейкоб, переглядаючи звичайні новини, все більше занурювався в роздуми. Чому ніхто не говорить про те, що насправді відбувається в місті? Про ті жахливі речі, які він бачив і чув? Чи дійсно все це замовчується, щоб не тривожити мешканців? Чи всіх це влаштовує, і вони надають перевагу жити в ілюзії, ховаючись за завісою повсякденності? Джейкобу це здавалося неймовірним, і його рішучість розкрити цю таємницю лише зростала.

Зрозумівши, що новини від громадських ЗМІ більше не варті його уваги, Джейкоб вирішив підготуватися до робочого дня. Він одягнув свою улюблену куртку — зручну та міцну, яка витримала не одну осінь, зношені джинси, що бачили чимало за свій вік, і звичні кросівки, які надійно тримали його на ногах навіть у найскладніших ситуаціях.

Вийшовши з дому, Джейкоб відчув свіжий ранковий вітерець, що холодив його обличчя, нагадуючи про осінню прохолоду. Небо залишалося темним, хоча на горизонті вже з'являлися перші проблиски світла. Місто прокидалося повільно — лише кілька автомобілів проїхало вулицею, а поодинокі пішоходи поспішали на роботу або до своїх ранкових справ.

Джейкоб спокійно йшов вулицею, занурений у свої думки. Він окинув поглядом знайомі будинки, деякі з яких були прикрашені осіннім декором, і тротуари, вкриті жовтим та червоним листям. Час від часу він помічав ті ж самі символи секвої, які переслідували його вже кілька днів — на стінах будівель, на парканах, на рекламних стовпах. Кожен з них підживлював його рішучість і лише посилював відчуття невидимої загрози, що нависла над містом.

Дорога до кафе була короткою, але Джейкобу здавалося, що час тягнеться повільно. Він вдихав прохолодне повітря, відчуваючи на дотик шерехату поверхню своєї куртки. І хоча навколо все виглядало буденно і спокійно, він не міг позбутися відчуття, що за цією звичайною картиною ховається щось темне і небезпечне.

Зрештою, він повернув за ріг і побачив кафе, яке вже стало для нього звичним місцем для ранкової кави та сніданку. Це було затишне місце, де Джейкоб міг трохи відволіктися від своїх тривог, хоча в останні дні навіть тут його не залишало відчуття неспокою. Він зайшов усередину, готовий почати новий день, але з думкою, що сьогодні він ще ближче наблизиться до розгадки таємниці, яка не давала йому спокою.

Коли Джейкоб зайшов до кафе, одразу побачив Генрі та Марту — літню пару, з якою він уже встиг потоваришувати за ці кілька тижнів. Вони привітали його теплими усмішками, і Джейкоб вже збирався сісти за свій звичний столик, коли раптом Генрі, нахилившись ближче, тихо його покликав.

«Синку, підійди сюди,» — тихо промовив чоловік, намагаючись, щоб інші відвідувачі кафе не почули. Джейкоб, трохи здивований, підійшов до столу і сів поруч із Генрі та Мартою.

«Не займу у тебе багато часу,» — почав Генрі, його голос звучав серйозно, але з батьківським теплом. «Я колишній поліцейський на пенсії і маю певні навички в оперативній роботі. Якщо тобі знадобиться допомога в твоїх пошуках, ти знаєш, де мене знайти.»

Джейкоб уважно слухав Генрі, відчуваючи, що його пропозиція щира. Він трохи подумав, подякував чоловікові і відповів, що, здається, допомога дійсно буде потрібна. Вони потиснули руки, встановивши мовчазне порозуміння і довіру.

Після цього Джейкоб повернувся на своє звичне місце, де замовив сніданок у привітної офіціантки. Він знав, що тут його завжди чекає смачна їжа, і передчуття апетитного частування трохи підняло йому настрій. Відкинувшись на спинку стільця, Джейкоб спостерігав за звичним ранковим життям за вікном. Люди поспішали на роботу, школярі проходили з рюкзаками, а у вікнах навпроти поступово спалахували вогні — місто прокидалося і починало новий день. Але в думках Джейкоба було інше: як швидше покласти край цій темній історії, що тримала місто в страху.

Привітна офіціантка принесла Джейкобу сніданок — ароматну яєшню з беконом, тости та порцію свіжих фруктів. Разом з цим, вона подала гарячу каву, яка вже своїм ароматом пробуджувала від залишків ранкової сонливості. Вона усміхнулася, побажала смачного і пішла обслуговувати інших відвідувачів.

Джейкоб швидко поснідав, намагаючись не відволікатися від своїх думок і планів на день. Розрахувавшись, він швидко вийшов з кафе і попрямував до стоянки, де стояло його авто. По дорозі він згадав про необхідність зателефонувати майстру з установки камер, якого йому порекомендував брат.

Витягнувши телефон, Джейкоб відкрив месенджер і знайшов контакт, який надіслав йому Ендрю. Натиснувши на номер, він зателефонував, і через кілька секунд слухавку взяли.