Валерія Оквітань - Фермерська романтика, Валерія Оквітань

Розділ 27

Женя на неї дивно поглядав усі ці чотири дні, що пройшли з моменту їхнього повернення додому. Тася так і не наважилась до нього сама підійти, а всі його спроби поговорити були успішно проігноровані. 

Вона хапалась за Костю, за Олю, та за будь-кого тільки аби не бути з ним наодинці.

В будинку вже на повну йшло приготування. Марія Олександрівна навідріз відмовилась від доставки їжі, аргументуючи це тим, що свято організовується для дітей, а тому вона буде себе почувати спокійно, якщо всі страви будуть приготовані власноруч.

За ці дні Тася відкрила у собі прихований талант уникати людей.  Її з такими навичками можна сміливо брати у шпигуни.

Але сьогодні їй не щастило з самого ранку. Вона те й діло, що натикалась на Женю. Дівчині вже почало здаватись, що то не прості збіги, а чийсь цілеспрямований план. 

Але в неї був свій. 

Марія Олександрівна попросила її з Олею зірвати персики, які вже гнули бідне дерево додолу. А сама вона планувала з цих же самих плодів спекти Костику його улюблений персиковий пиріг на вечір. 

Ось тоді то вона й стикнулась з Женею вперше за ці всі дні. Її просто кинули. Олька не прийшла, але замість неї був чоловік.

— Ну що, от ти й спіймалась? — з лукавою усмішкою заговорив Женя.

— Так, от я і спіймалась. Ти молодець. Сам Олю підговорив? 

— Не просив я нікого, Таю. Але цей момент мав настати, — знизав він плечима. 

Чоловік, не чекаючи від Тасі якихось слів взявся до роботи, яку його попросили зробити. 

Взявши невеликий кошик, він поставив його на землю, в який обережно клав плоди. Трохи пригнилі кидав у окреме відро, але їх було мало, тому місткість не швидко наповнювалася.

 Рясно цьогоріч у них вродили персики. Дерево було просто набите плодами. Гілки навіть ламались. Тому й було прийняте таке рішення - зірвати їх поки не згнили на дереві.

І всі такі соковиті, що гріх було втриматись і не скуштувати бодай одного. 

— Смачні? — з посмішкою поцікавився Женя, обернувшись до дівчини, яка з насолодою витирала підборіддя. 

— Угу, я ж ще минулого разу тобі казала.

— Тась, стосовно того, що було в дорозі я хочу сказати…

— Не варто нічого говорити. Я все розумію. Ми обоє втомились, день був важкий і ти не хотів цього робити. Все нормально. В мене був час подумати.

Тася не дала йому й слова сказати, тому Євген вирішив дочекатись її монологу для того аби в одну мить спростувати всі її теорії. 

— Все сказала? — спокійно поцікавився чоловік. — А тепер можна я говоритиму?

Дівчина кивнула, але лише від несподіваного напору.

Вона викинула кісточку, яку до того тримала у руках і сама прийнялась зривати фрукти з дерева, аби лише зайняти себе поки він говоритиме, але з іншого від Євгена боку. 

— Чудово, дякую за можливість сказати. Ти сказала, що я тебе поцілував через те, що був втомлений  і не розумів, що робив, так?

— Так.

— Але я розумів, що робив. І точно хотів цього. Інакше поцілунку не було б. 

— Ти верзеш дурниці, — похитала головою дівчина, ховаючись за гілкою.

— А ти не хочеш чути правду. Але це так. Я хотів тебе поцілувати. І зробив це.

— Слухай, ні тобі, ні мені ці незручності не потрібні.  Нехай буде так, як є. Завтра відсвяткуємо день народження Костика, а післязавтра я поїду,  — вона набрала в легені повітря, і продумовувала які б слова підібрати. —  Подуркувли й досить. Ми й так знаємо, що в нас нічого вийти не може. Я тільки вийшла з важких стосунків, а ти…

— А що я? — різко вхопився за ці слова Євген. 

— А ти син Марії Олександрівни, а я не хочу псувати з нею відносини, якщо раптом чорна кішка між нами пробіжить.

— Та вона спить і бачить, щоб ми з тобою разом були. Ти ж і сама це знаєш. Але боїшся. Чого ти боїшся? Довіритись? 

Він знав куди бити. Знав, які слова варто підібрати, щоб точно потрапити в ціль. Все життя Тася могла покладатися лише на себе. Навіть з Леонідом вона закривала очі на те, що в їхніх стосунках вона була “чоловіком” більше ніж він.

А тепер, інший чоловік, якого вона знала не більше двох тижнів каже їй, щоб вона довірилась йому. Хіба можна от так просто взяти й довіритись незнайомій людині?

—  Так, боюсь, задоволений?

—  Ні, я не задоволений, — чоловік піднявся зі свого місця і за мить опинився біля Тасі. —  Не задоволений. Бо я не хочу, щоб ти боялась мене, чи сумнівалась в мені. Мені не потрібні твої сумніви…

—  Ми не знаємо один одного.

—  У нас є час. Я знаю яка ти насправді. Я бачу яка ти. Ти прекрасна дівчина, Таю. Ти добра, розумна. Ти вірна. Ти приклад жінки, яку я хотів би бачити поруч. Ти втекла через один поцілунок, ініційований навіть не тобою. Хіба це не показник?

Женя підняв руку, щоб доторкнутись до її щоки, але Тася  не дозволила йому цього зробити,  відсахнувшись.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍