Валерія Оквітань - Фермерська романтика, Валерія Оквітань

Розділ 26

У двері наполегливо стукали. Точно не Марія Олександрівна, Тася це розуміла. Бо жінка так точно ніколи не робила. 

— Можна? — темно-русява маківка Ярослава з’явилась у дверному отворі.

— Я можу тобі заборонити заходити? — здаючись, мовила дівчина. Воне не була вже такою роздратованою, як декілька хвилин тому. Увесь її запал кудись подівся, а натомість прийшла ніяковість. 

Її щоки вогнем горіли, варто було дівчині згадати лише той мимовільний короткий поцілунок. Але вона ж відповіла на нього. І це злило Тасю ще більше.

— В теорії - звісно можеш, але на практиці я цього не дозволяю, — він нахабно пройшов всередину,  зі співчутливим поглядом всівся прямо  навпроти дівчини.  — Між вами щось сталось?

Тася застогнала, ховаючи обличчя у подушку. Їй було соромно самій собі зізнатись в тому, що сталось, що вже говорити про Ярослава. Тим паче він був його братом.

— Може Олю покликати? — запропонував хлопець. Це була маніпуляція, бо невістки вдома не було. Вони зі Святом поїхали на ферму ще зрання, і малого з собою забрали. 

— А давай ще всю твою рідню зберемо в кімнаті, щоб ніхто, не дай Боже, не пропустив розповідь про те, як ми з твоїм братом цілувались на заправці.

Роздратування бігло вперед дівчини, саме тому вона не думала, що говорила. А коли зрозуміла, то злякано прикрила собі рот долонею. Це ж треба було так спалитись? Й десяти хвилин не пройшло з того моменту, як Яр зайшов до її кімнати, а вона вже все виклала, як на духу.

— То от, що між вами сталось,— задумливо простягнув хлопець.

“Дурна, дурна, дурна”, — обзивала себе Тася подумки. Мало того, що зганьбилась перед самим Євгеном, корчачи з себе святу невинність, так ще й при матері його не забула істерику влаштувати. А тепер от і з братом не втрималась.

— А чого ти так знервувалась? Ну поцілувались, ну з ким не буває? Ви ж дорослі люди.

Ярославу не зрозуміти. Вона тільки-но вийшла з травмуючих для неї відносин. Буквально вчора вони з боєм забирали її речі. У вухах досі стояли слова Льоні та Карті. Та що там, вона й сама себе невдахою вважала. 

А тут Женя зі своїми поцілунками. Ну ж зрозуміло було, що він просто її пожалів. 

— Я не знаю, — видихнула дівчина, стараючись не дивитись йому у вічі. Але вона збрехала. Тася чудово знала причину. 

Їй не можна допустити, щоб ситуація зайшла надто далеко. Його хороше відношення, допомога, увага та компліменти підштовхували дівчину до того, щоб вона звернула увагу на Євгена не лише, як на сина Марії Олександрівни, а і як на чоловіка. Хорошого чоловіка.

А вчорашній поцілунок й зовсім вибив землю в неї з-під ніг. Тасі точно не можна зараз кимось захоплюватись. Не після Льоні.

Вона чудово знала, що поїде з цього будинку і їй буде в рази важче, якщо до того моменту в неї з’являться якісь почуття до Жені. А після подібних витівок, вони просто волали про своє наближення.

— Тоді чому ти носа повісила? Женя хоч і трохи неврівноважений, але нормальний мужик. Повір мені, я знаю про що я кажу.

— Яр, я все розумію, ви всі хороші, справді. Моя помилка, що я надто різко відреагувала. Напевно Марію Олександрівну збила з пантелику, — вимучено посміхнулась Тася.

— Є таке діло.

— Але не варто нам переходити межі. Я - окремо, ви - окремо. Я дякую за гостинність, але більше не зможу користуватись вашою добротою. І поки все не стало ще більш заплутано, а після вчорашнього воно обов’язково стане, я хочу все ж піти.

Ярослав довго дивився на дівчину, не відвертав погляду під час її тиради, а коли вона стихла, заговорив. 

— Я не знаю, що ти там вже встигла собі надумати. Але запевняю тебе, що всі твої страхи лише у твоїй голові. Що стане заплутано? Ти знаєш скількох я цілував і нічого заплутано не стало. А я чоловік. 

Дівчина хотіла заперечити, але він не дав їй і слова вставити.

— Ти говорила - я мовчав, тепер прийшла твоя черга слухати, — він виставив одного пальця догори, благо хоч додумався не затуляти їй рота, як його брат.  — Як вчиняти діло твоє. Але не накручуй себе ще більше, ніж ти встигла накрутити. Бо той клубок вже важко розмотати. Дай собі час. Не тікай від проблем. Ти це любиш, я помітив. Але цього разу подивись страху у вічі. Поговори з Жекою. Можливо не сьогодні. Викажи йому все, що думаєш. Скажи, що він дурень, раз поліз до тебе, не спитавши перед цим дозволу.

— Хто питає дозволу перед поцілунком?

— Господи, жінко, та що ти тоді хочеш? Він все зробив як по методичці. — простогнав він, закочуючи очі догори. — Тоді я взагалі не бачу проблеми. Ніхто нікому не винен нічого. Тільки не тікай. 

Тася здалась. В його словах була дещиця правди. Вона й так все життя тікала від проблем. 

Від Льоні теж втекла, варто було лише дізнатись про зраду. А треба було вчинити навпаки. Треба було вліпити йому ляпаса ще тоді. Треба було вигнати їх обох зі своєї квартири. 

Але минулого не повернеш, а майбутнє було цілком у руках Тасі, і тільки їй вирішувати, як з ним себе поводити.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍