Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

Розділ 23

       Лютея та Доріан хвилювалися за Едвіна, тому попрохали Яна та Марка вмовити чоловіка поїхати з ними та не лишатися наодинці. 

— Едвіне! - гукнув Марк, коли чоловік вийшов з офісу. Якби він не хотів лишитися один та все ж підійшов до Марка. - Поїхали з нами. Вип'ємо. Поговоримо. - Ян стояв позаду і дивився

— Я втомився і...

— Відмови не приймаються. Відпочинеш з нами. Заодно обговоримо дещо. 

— Що саме? - цікавість все ж взяла гору.

— Є одна ідея. Це стосується Емілі. - Едвін не став сперечатися і погодився поїхати з хлопцями. 

       Вони приїхали в будинок Яна, бо тут їм ніхто не заважатиме. Ніхто не знав, де живе чоловік і це було лише на користь. 

       Опинившись в будинку всі попрямували до вітальні. Ян витягнув з бару віскі та три склянки, поставив на столик біля дивану, а сам всівся у крісло. Марк та Едвін сиділи на дивані. Тиша тривала кілька хвилин, поки Ян наливав віскі.

        Едвін важко видихнув та провів руками по обличчю та волоссю.

— Ми врятуємо її. За будь-яку ціну. - тихо мовив Марк та поклав руку на його плече.

— Я знав, що колись вони з'являться, але не чекав, що так скоро. Лютея казала за них, але я не зміг вберегти її. 

— Ми не можемо контролювати все. Ти не міг знати, що так станеться. Якщо маєш шанс врятувати, то обов'язково хапайся за нього. - сказав Ян, його очі були сповнені болю. Він зробив ковток віскі та опустив свій погляд. - Ми з тобою Едвіне приблизно одного віку. І приблизно в один і той же час втратили найцінніше через... одних і тих же людей та за схожих обставин. - Едвін та Марк сиділи мовчки, були здивовані щирістю Яна. Той підвівся та підійшов до комоду, звідки дістав фото та простягнув чоловікам. - Неллі. Я знаю, що вона зробила тобі, Едвіне. Але повір, вона не з власної волі все робила, як тоді, так і сьогодні. Та відьма відшукала її і в цьому втіленні. Я кохав її. І досі кохаю, але не зміг тоді вберегти. Зараз намагаюся захистити її. 

— Відьма була арештована. Вже давно, то як вона могла дістатися дівчини? - Едвін підняв очі на Яна.

— Так, але вона знов підселила Неллі злого духа ще коли та була підлітком. Я пізно знайшов її, але зараз я прагну врятувати її... Я не хочу, щоб вона знов себе вбила через провину. - на очі навернулися сльози і він опустив погляд. Таким розбитим Яна ніхто ніколи не бачив.

— То ти теж безсмертний виходить. І весь цей час карав себе провиною та спогадами, як і я.

— Так. Чортова відьма зламала життя не однієї людини. - Ян сів у крісло та закрив очі руками. 

— Едвіне, я казав, що є ще варіант для порятунку Емілі. - Марк вирішив трохи перевести тему. - А також... Ян, ми зможемо їй допомогти. В ДСС вже шукають спосіб. Вони обов'язково знайдуть. - Ян лише кивнув погоджуючись.

— То? Щодо Емілі. Що ти вигадав? - Едвін з цікавістю поглянув на Марка.

— Я чув про її здібності. І пошукав інформацію. Ти ж знаєш, що вона може через сон зв'язуватися з людьми?

— Як же я міг забути про це. Треба з нею зв'язатися. 

— Точно. Ми так зможемо ліпше підготуватися. 

— У мене на цокольному поверсі є потрібне обладнання. Відпочинемо, а тоді приблизно о першій ночі візьмемося до справи. Сподіваюся, що вона вже спатиме. Нам треба якомога швидше зробити це та добути потрібну інформацію. - Ян був готовий допомогти.

— Закінчимо з цією справою і займемося твоєю, Ян. - раптово сказав Едвін. Він підвівся, підійшов ближче до Яна та поплескав по плечу в знак підтримки. - Ніхто з нас не винен у тому, що сталося. Та ми здатні зупинити це. Зупинити страждання та усунути джерело проблем, навіть якщо на це піде багато часу. Ми все ще можемо це зробити... Бо нам є заради кого. 

       До зазначеного часу чоловіки спали, а тоді спустилися на цокольний поверх та почали підготовку. 

— Готовий? - Марк спитав чоловіка перед тим, як надягнути на нього маску. Той злегка кивнув погоджуючись і хлопець надягнув маску.

       Едвін заснув. Уві сні він блукав своїм будинком, а тоді побачив у вітальні знайомий силует та попрямував туди. Це була Емі. Вона чекала його.

— Емі, квітонька моя! - чоловік підбіг до неї та міцно обійняв, наче востаннє. - Я так хвилююся за тебе. 

— Едвіне... - прошепотіла вона. 

— Де ти знаходишся? Як тебе знайти?

— Я не знаю. Едвіне, пробач, але ти не шукай мене. Інакше вони вб'ють тебе. Я цього не хочу. - вона плакала та дивилася на нього. Він же лише витер її сльози та спокійно почав говорити.

— Я знайду тебе і врятую. Обов'язково. - вона хитала головою не погоджуючись з ним. ‐ Я не помру. Вони ніколи не зможуть мене вбити. Чуєш? Я буду не один. Лише скажи, що вони планують, щоб ми були готові до цього і краще все продумали. Довіряй мені, прошу! - він уважно дивився їй в очі та тримав її обличчя своїми руками витираючи її сльози та спираючись своїм чолом на її.

— Вони хочуть використати мої сили, щоб на повний місяць викликати найсильнішого духа, щоб той вселився в одного з них і дав потрібні сили їм. А я провідник між світами, тож маю зробити це. Вони сказали, що вб'ють тебе якщо я не зроблю цього. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍