Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

— Але де гарантії, що вони не зроблять цього після?! Нема ніяких гарантій, Емілі. Тому ми маємо спинити їх. І ми це зробимо. Разом, люба. - вони дивилися в очі одне одного і бачили там тепло, любов, підтримку і довіру. Чоловік ніжно поцілував її в чоло.

— Давай зробимо це разом. Хтось ще допомагатиме тобі? 

— Так. Марк, Софія, Ян і Марта. Ну і звісно ж пані Лютея та Доріан. Всі допомагатимуть. Ми впораємося. 

— Хто такий Ян і чому Марта буде допомагати? Я не розумію. - дівчина дійсно не розуміла ситуації.

— З Мартою вийшла дуже складна ситуація. Пізніше розкажу. Ян тепер працює з нею, наглядає. В офісі ведуть її справу від тоді, як з'явився Ян. В ДСС шукають схожі матеріали для вирішення справи. Тож не хвилюйся за Марту. Ми скоро знайдемо тебе і врятуємо. Тим паче, що нам допоможе ДСС. 

— Мені час повертатися. Вони не дають мені довго спати. І знають забагато. Я чекатиму. Я витримаю все, але пообіцяй знайти мене якнайшвидше.

— Обіцяю, квітонька моя. - він поцілував її в губи ніжно, вони ледь не потонули в поцілунку. 

— І ще одне. Я покажу те, що бачила. Шукай це місце. На повню ми будемо там. - після цих слів вона показала місце, де її тримали і планування маєтку, а тоді зникла.

       Коли чоловік прокинувся, то над ним нависли Ян і Марк. Вони почекали доки чоловік повністю отямиться та перевірили його життєві показники.

— Як все пройшло? - Ян спитав першим. 

— Чудово. Відпочинемо і вранці шукатимемо їх. Точно вона не сказала, де саме її тримають, але вона сказала, що їхали вони від лікарні приблизно дві години. Подивимося усі можливі місця і знайдемо те, що вона показала. Треба бути готовими до того, що вони знають наші слабкі місця і можуть нам нашкодити. Ми маємо врятувати Емілі, а також захистити себе самих. 

— Добре, тоді зараз відпочивати, а вранці до роботи. - сказав Марк і всі пішли відпочивати.

       В офіс чоловіки приїхали о восьмій годині ранку. Всі вже були в зборі та чекали в кабінеті Лютеї. 

— В нас виникли нові ідеї після всього сказаного. Так ось. - Лютея передала кожному папку з його іменем. - Це дозволить вам захистити себе під час операції. Ознайомтеся з інформацією поданою в цих документах. Також там є додаткові відомості, які треба враховувати при виконанні операції. 

— Ян, ви з Мартою будете ззовні. Підстрахуєте. Марк і Софі підете з Едвіном. Ми з Доріаном пізніше приєднаємося разом з ДСС. 

       Коли нарада скінчилася, Марта лишилася, щоб поговорити з керівницею.

— Пані Лютея, чому ви допомагаєте мені? Я стільки поганого зробила. - дівчина зам'ялася біля входу.

— Дитя, ти не зробила нічого поганого. Твоєю наївністю та добротою скористалася лиха людина. Ти не могла все контролювати. Усе, що було зроблено, - було зроблено не тобою, а тим, хто був у твоєму тілі. Зараз, ти можеш розслабитися. Ян про все подбає. Він захистить тебе. 

— Дякую, що дбаєте про мене. - дівчина стримувала сльози. Попрощалася та вийшла з кабінету.

        Ян притяг до себе дівчину, як тільки зачинилися двері до кабінету керівниці та закрив рота їй рукою. Він завів її до комірчини, де було темно, але все ще видно обличчя. 

— Ти взагалі зглузду з'їхав? Якого милого ти твориш? 

— Будеш від мене тікати, все одно знайду. - він сперся руками по обидва боки від дівчини.

— Я від тебе не тікала. Чого тобі треба? - вона насупилася від його слів. Її лякали почуття, які відчувала до нього. 

— Сьогодні ти поїдеш до мене. - він відчував, що вона буде заперечувати, тому додав. - І це не обговорюється.

— Чому? 

— Мабуть, тобі вже казали, що я захищаю тебе. Тому всі питання мають відпасти. Слухайся мене і все буде добре. - він прогарчав їй на вухо, його дихання обпалювало її щоку, від чого на тілі виступили сироти. Приємне тепло розлилося по тілу.Вона лише важко дихала та шумно ковтнула слину. Заперечувати нічого не стала, але про плани все ж вирішила сказати. 

— Мені треба заїхати в... - вона пропалювала поглядом його губи. - в магазин. 

— Для чого? - вона провела язиком по своїх пересохлих губах, а він зацікавлено дивився на неї, та спостерігав за тим, як вона дивилася на його вуста з бажанням відчути їх на смак. Чоловік відчував це. 

— Очевидно, що у тебе не буде їжі, яку я люблю. - вона різко підняла погляд до його очей і наче потонула в його темних зелених очах. - Тому треба купити трохи продуктів, щоб я могла приготувати собі те, що люблю. А зараз треба йти працювати. - вона хотіла відштовхнути його, але нічого не вийшло. Він лише втиснув її в стіну своїм тілом і нахилився небезпечно близько.

— Не випробовуй мої нерви. Інакше... 

— Інакше що? - трохи невпевнено спитала дівчина. 

— Інакше, я не витримаю і зроблю те про, що так давно мрію. ‐ вона дивилася на нього з повним не розумінням того, що відбувається. 

— Що... що ти маєш на увазі? Ти ж не хочеш мене вбити? - вона почала вириватися, але нічого не могла вдіяти. - Відпусти! Відпусти мене кажу! - вона ледь не кричала.