Андрій Васильович Лісовий - Ендрю, Андрій Васильович Лісовий

Вони говорили про минуле, про їхню доньку і про життя після розлучення, декілька слів про нового чоловіка Еллі. Ендрю розповів про свою нову сім'ю в Україні, про Ольгу і про те, як він намагається знайти Надійку.

– Це неймовірно, Ендрю, – сказала Еллі, уважно слухаючи його розповідь. – Я знаю, що ти зробиш все можливе, щоб знайти цю дівчинку. Ти завжди був таким рішучим і вірним своїм принципам.

Ендрю подякував їй за підтримку і розуміння. Вони провели деякий час, розмовляючи і згадуючи старі часи. Врешті-решт, двері відчинилися, і на порозі з’явилася Емма. Вона одразу побачила свого батька і кинулася до нього.

– Тато! – вигукнула вона, обіймаючи його.

Ендрю обійняв її міцно, відчуваючи тепло її обіймів.

– Привіт, моя маленька, – сказав він, дивлячись на неї з любов'ю. – Як ти, як школа?

Ендрю привіз для Емми багато подарунків, вони сиділи разом, розповідаючи один одному про свої життя, і Ендрю відчув, що його серце наповнюється теплом і радістю від цієї зустрічі. Він знав, що попереду його чекає важливе завдання, але цей момент з його колишньою сім'єю був для нього дуже цінним.

Ендрю провів з Еллі та Еммою ще кілька годин, перш ніж попрощатися. Він пообіцяв тримати їх в курсі всіх подій і залишив будинок з відчуттям, що зробив правильний крок. Ця зустріч дала йому ще більше сили і рішучості знайти Надійку і повернути її додому.

Ендрю нервово ходив коридором кафе, де він домовився зустрітися з Вікторією. Він не бачив її вже кілька місяців, і тепер, стоячи на порозі важливої місії, йому потрібна була її допомога. Вікторія приїхала: він побачив її через скляні двері, коли вона заходила всередину.

Вікторія виглядала трохи інакше, ніж він її пам’ятав. Вона стала більш зрілою, впевненою в собі, але все такою ж прекрасною. Її очі, які колись були наповнені ніжністю до нього, тепер виражали легку суміш радості та жалю.

– Віка, – промовив Ендрю, коли вона підійшла до столу. Він відчував змішане почуття радості від зустрічі і страху перед тим, що вона може сказати.

– Андрійко, – відповіла Вікторія, обіймаючи його. Її обійми були теплими, але трохи стриманими.

Вони сіли за стіл, і на мить настала тиша. Вікторія подивилася на нього, і в її очах з’явилися сльози.

– Я рада тебе бачити, Андрійку. Як ти? Як твоє життя в Україні?

– Я теж радий тебе бачити, Віко. Життя змінилося суттєво, з моменту нашої останньої зустрічі. Я не повідомляв тобі, щоб ти не хвилювалася: я був поранений, моя дружина Ольга спасла мені життя, потім я потрапив до російського полону, втік до партизанського загону, з боєм прорвався до наших. Ми з Ольгою чекаємо дитину, – сказав Ендрю, намагаючись посміхнутися.

Вікторія кивнула, витираючи сльозу.

– Я дещо чула про тебе. Ти зробив багато добрих справ, Андрійку. Я пишаюся тобою.

– Дякую, Віко. Але зараз мені потрібна твоя допомога. Я знайшов сліди доньки Ольги, Надійки. Її вивезли до Росії. Мені потрібна твоя допомога, щоб знайти її і повернути додому.

Вікторія глибоко вдихнула, її обличчя стало серйозним.

– Я зроблю все, що зможу, Андрійку. Ти знаєш, я завжди буду тобі допомагати. Навіть якщо наші шляхи розійшлися, ти завжди залишишся для мене важливою частиною мого життя.

Ендрю вдячно подивився на неї.

– Я вдячний тобі, Віко. Ти не уявляєш, як багато це для мене означає.

Вона посміхнулася, але в її очах все ще була суміш смутку і радості.

– Андрійку я хочу, щоб ти знав, що я знайшла нове щастя. Я зустріла чоловіка, який любить мене, і я теж його люблю. Я сподіваюся, що ти зможеш знайти своє щастя з Ольгою, і ми всі зможемо рухатися далі.

Ендрю відчув, як його серце трохи стислося, але він посміхнувся, відчуваючи справжню радість за неї.

– Я радий за тебе, Віко. Ти заслуговуєш на щастя. І я вдячний, що ми змогли залишитися друзями.

Вони сиділи в кафе ще деякий час, обговорюючи деталі розслідування і спільні спогади. Їхня зустріч була емоційною, але примирливою. Вони знайшли спільну мову і зрозуміли, що, попри все, можуть підтримувати один одного.

Вікторія обіцяла допомогти Ендрю зв'язатися з потрібними людьми в Держдепартаменті і організувати все необхідне для його поїздки до Росії. Вони попрощалися, знаючи, що їхні життя рухаються в різних напрямках, але завжди залишаючи місце для підтримки і дружби.