Андрій Васильович Лісовий - Ендрю, Андрій Васильович Лісовий

Розділ 14. Надія

Ендрю їхав у маршрутці в Бучу, щоб відвідати військкомат. Поруч з ним сиділа дівчинка років п’ятнадцяти, яка уважно дивилася на екран свого телефону. Раптом Ендрю побачив щось, що привернуло його увагу – на екрані мелькнуло знайоме лице. Він нахилився ближче і не повірив своїм очам. Це була Надійка, донечка Ольги.

– Вибачте, можна подивитися це відео? – запитав він дівчинку, намагаючись зберігати спокій.

Дівчинка, трохи здивована, але доброзичлива, показала йому відео. Це була китайська соціальна мережа Тік-Ток, де автор-пропагандист з Росії розповідав як «гарно» живеться дітям-сиротам з України в Росії, як російська влада «спасла» цих дітей від війни і тепер «дбає» про їх «щасливе дитинство». Ендрю був шокований. Не могло бути помилки – це була Надійка.

Він попросив дівчинку перекинути йому відео. Дівчинка погодилась, і через кілька хвилин відео було у нього на телефоні. Ендрю зрозумів, що не може негайно розповісти Ользі, щоб не хвилювати вагітну дружину. Він вирішив діяти обережно і почати розслідування самостійно.

Повернувшись додому, він почав шукати інформацію про дітей-сиріт, вивезених до Росії. Декілька днів він провів за комп'ютером, досліджуючи всі можливі джерела інформації. Він звертався до різних організацій, які могли б допомогти йому знайти Надійку. Його військові зв’язки допомогли встановити контакти з міжнародними організаціями, такими як Червоний Хрест.

Після декількох тижнів пошуків, Ендрю зрозумів, що для подальшого розслідування і спасіння Надійки, йому потрібно виїхати до США, щоб отримати допомогу від американських організацій та уряду. І тільки тепер закоханий в Ольгу Ендрю згадав, що він так і не поговорив з Вікторією, а тепер вона могла б реально йому допомогти у визволенні з неволі Надійки. Вікторія мабуть давно вирішила проблеми особистого життя, бо давно йому не телефонувала, але на її зв’язки в Держдепартаменті Ендрю дуже сподівався і знав, що Вікторія не відмовить йому, навіть якщо не заради нього, то хоча б заради поневоленої дитини.

Одного вечора, повернувшись додому, Ендрю сів поруч з Ольгою на дивані. Вона помітила, що він виглядає серйозно і трохи напружено.

– Ендрю, що трапилося? – запитала вона, хвилюючись.

Ендрю глибоко вдихнув, тримаючи її за руки.

– Олю, мені потрібно тобі дещо розповісти. Це дуже важливо і стосується Надійки.

Ольга затамувала подих, її очі наповнилися тривогою і надією водночас.

– Що з нею? Ти щось дізнався? – запитала вона, намагаючись зберігати спокій.

– Так, я випадково побачив відео в Тік-Ток, де Надійка була серед дітей-сиріт у Росії. Це був пропагандистський ролик, але я впевнений, що це вона. Я не хотів тебе одразу турбувати, тому почав розслідування сам. І тепер мені потрібно їхати до США, щоб отримати допомогу і визволити її, – пояснив Ендрю.

Ольга вражена і здивована, плакала і сміялася. Вона обійняла Ендрю, сльози радості текли по її щоках.

– О, Боже, Ендрю, якщо це правда, то це диво! Як же так? Я ж бачила як її мертву винесли на вулицю… Але ті садисти не дали мені поховати мою дитину… Невже вона спаслася, невже жива? Боже, яка ж це радість! Але чому ти не сказав мені раніше?

– Я не хотів, щоб ти хвилювалася, ти ж вагітна. Але тепер я впевнений, що ми зможемо її знайти і повернути. Я поїду до США, зв’яжуся з Вікторією і знайду спосіб визволити Надійку.

Ольга притиснулася до нього, відчуваючи вдячність і любов до цього чоловіка, який готовий зробити все можливе і неможливе заради її дитини.

– Ендрю, я вірю в тебе. Ти знайдеш нашу донечку і повернеш її додому. Я буду чекати на тебе і молитися за наш успіх.

Ендрю ніжно поцілував її:

– Ми обов’язково знайдемо Надійку, Олю. Я зроблю все, що в моїх силах. Тримайся, люба, і будь сильною. Ми скоро будемо разом.

Наступного дня Ендрю залагодив всі формальності і вирушив у довгу подорож до США (через Польщу), залишаючи Ольгу з надією і вірою в серці. Вона знала, що він зробить усе можливе, щоб повернути її доньку додому.

 

Ендрю прибув до США з важким серцем і високими надіями. Його головна мета була знайти Надійку, але він знав, що не може оминути свій обов'язок відвідати колишню сім'ю. Його колишня дружина Еллі та дочка Емма завжди залишалися важливою частиною його життя, і він хотів переконатися, що з ними все гаразд.

Він під'їхав до будинку на тихій вулиці, де вони колись жили разом. Серце в грудях билося швидше, коли він побачив знайомі обриси будинку. Він підійшов до дверей і натиснув на дзвінок. Через кілька секунд двері відчинилися, і на порозі стояла Еллі. Вона виглядала трохи здивованою, але її очі одразу засяяли.

– Ендрю? – вигукнула вона, відкриваючи двері ширше. – Що ти тут робиш?

– Привіт, Еллі, – сказав він, усміхаючись. – Я повернувся ненадовго, і вирішив провідати вас з Еммою.

Еллі запросила його всередину, і вони сіли на кухні, де було багато приємних спогадів про сімейні вечори.

– Як ти? Як справи у вас з Еммою? – запитав Ендрю, дивлячись на Еллі з щирою турботою.

– Ми добре, Ендрю. Емма зараз у школі, але вона буде рада тебе побачити. Вона часто питає про тебе, – відповіла Еллі, роблячи їм обом каву.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍