Чарльз Вілан - Гола економіка. Викриття нудної науки

із новою вдосконаленою стратегією. Він вивчав графіки останніх подій на ринку, шукаючи сигналів, що вказували б на напрям подальшого руху. Я не можу пригадати конкретних графіків, які він переглядав. Я був неуважний, бо в цей час поливав квіти і мій мозок стогнав: «грейпфрут і морозиво!» Мій розумний сусіда, лікар і викладач в університеті, блукав зі своєю інвестиційною стратегією далеко від наукової думки, і в цьому є глибший урок. Коли справа доходить до особистих фінансів (і схуднення), інтелігентні люди втрачатимуть здоровий глузд швидше, ніж ви можете сказати «чарівна дієта». Правила успішного інвестування неймовірно прості, однак вони потребують дисциплінованості й короткотермінової пожертви. Віддача є повільним, поступовим накопиченням статку (з багатьма відступами на цьому шляху), а не швидким порухом вітру. Тому, зіткнувшись із перспективою зменшити споживання нині, щоб досягти успіху в майбутньому, ми легко хапаємося за швидші й легші методи, а потім дивуємося, коли вони не спрацьовують.

Цей розділ — не підручник з управління особистими фінансами. Є чудові книжки про стратегії інвестування. Бертон Малкіл, який люб’язно написав передмову до цієї книги, видав одну з найкращих книжок: «A Random Walk Down Wall Street»[145]. Цей розділ радше присвячений тому, яке основне розуміння ринків — тих ідей, що були розглянуті в перших двох розділах, — може допомогти нам в особистому інвестуванні. Будь-яка інвестиційна стратегія повинна слідувати основним законам економічної науки, так само, як будь-яка дієта обмежена реальними можливостями хімії, біології й фізики. Перефразовуючи назву популярної новели Воллі Лемб, «Я знаю, що значною мірою це правда»[146].

На перший погляд фінансові ринки вельми складні. Акції й облігації достатньо складні самі по собі, а ще ж є опціони, ф’ючерси, опціони на ф’ючерси, свопи з відсоткових ставок, урядові «стрипи» і сумнозвісні нині свопи кредитних дефолтів. На Чиказькій товарній біржі нині можна купити або продати ф’ючерсний контракт на основі середньої температури в Лос-Анджелесі. У Чиказькій торговельній палаті можна купити або продати право на викиди SO2. Так, фактично можна заробляти (або втрачати) гроші на торгівлі димом. Деталі цих контрактів можуть привести в ступор, однак в основі більшість того, що відбувається, цілком просте і ясне. Фінансові інструменти, як будь-які товари чи послуги в ринковій економіці, мають створювати певну вартість. І покупець, і продавець повинні почуватися у вигоді, укладаючи угоду. Водночас підприємці намагаються ввести фінансові продукти, що будуть дешевшими, швидшими, легшими чи кращими в чомусь іншому, ніж існуючі нині. Інвестиційні фонди відкритого типу були фінансовою інновацією, як і пайові фонди, популяризації яких сприяв Берт Малкіл. На піку фінансової кризи 2008 року стало зрозуміло, що навіть адміністратори з Волл-стрит не до кінця розуміли деякі продукти, які їхні фірми купували і продавали. І все ж усі фінансові інструменти, незалежно від того, наскільки складні їхні оздоблення, базуються на чотирьох простих потребах:

Збільшення капіталу. Однією з захоплюючих справ у житті, особливо в Америці, є те, що ми можемо витрачати великі суми грошей, які нам не належать. Фінансові ринки дають нам змогу позичати гроші. Іноді це означає, що Visa і MasterCard поблажливо ставляться до нашого прагнення споживати сьогодні те, що ми не можемо собі дозволити до наступного року (якщо й узагалі…). Частіше — й важливіше для економіки — позики дають можливість робити різні інвестиції. Ми позичаємо, щоб заплатити за навчання в коледжі. Ми позичаємо, щоб купити свій будинок. Ми позичаємо, щоб будувати й оснащувати обладнанням заводи чи починати новий бізнес. Ми позичаємо, щоб робити речі, які принесуть нам покращення навіть після того, як ми повернемо позику.

Іноді ми збільшуємо свій капітал без позичання: ми можемо продати акції нашого бізнесу іншим. Таким чином ми торгуємо часткою власності (а отже, правом на майбутні прибутки) в обмін на гроші. Або компанії чи уряди можуть позичати безпосередньо у громадян, випускаючи облігації. Ці транзакції можуть бути простими, як позика на новий автомобіль, або складними, як багатомільярдна рятувальна акція Міжнародного валютного фонду. Основа ніколи не змінюється: індивіди, фірми й уряди потребують капіталу, щоб робити сьогодні те, що в іншому разі вони не могли б собі дозволити, а фінансові ринки надають їм це — за певну ціну.

Сучасна економіка не може жити без кредитів. Дійсно, спільнота міжнародного розвитку почала розуміти, що надання кредитів підприємцям у країнах, що розвиваються, навіть настільки малих, як 50 або 100 доларів, може стати потужним інструментом у боротьбі з бідністю. Неприбуткова організація Opportunity International — один із таких «мікрокредиторів». 2000 року ця організація видала майже 320 тисяч малих або нульових позик у двадцяти чотирьох країнах, що розвиваються. Середній розмір позик був явно малий — 195 доларів. Естер Ґелабузі, вдова з Уганди з шістьма дітьми, є типовим прикладом. Вона — професійна акушерка і використала малу, за західними стандартами, позику, щоб заснувати клініку (в якій усе ще немає електрики). З того часу вона допомогла народитися чотирнадцятьом сотням дітей, беручи з кожної пацієнтки від 6 до 14 доларів. Opportunity International стверджує, що створила 430 тисяч робочих місць. Вражає те, що коефіцієнт повернення мікропозик сягає 96 %.

Зберігання, захист і забезпечення прибутку при використанні надлишкового капіталу. Султан Брунею заробив мільярди доларів на нафті в 1970-х роках. Припустімо, що він сховав би ці гроші під матрац і залишив їх там. Він отримав би декілька проблем. По-перше, дуже важко спати на мільярдах доларів під матрацом. По-друге, з міль­ярдами доларів під матрацом брудні простирадла були б не єдиним предметом, який зникав би щоранку. Спритні пальчики, не кажучи вже про досконалий кримінал, знайшли б шлях до схованки. По-третє, і найважливіше: найбільш безжальним й ефективним злодієм була б інфляція. Якби султан Брунею сховав під свій матрац один мільярд доларів, сьогодні це було б лише 180 мільйонів.

Тому першою турботою султана було б захистити свої статки і від крадіжки, і від інфляції, оскільки і те, і те зменшувало б його купівельну спроможність, кожне у свій спосіб. Його другою турботою було б продуктивно використовувати свій капітал. Світ сповнений перспективних позичальників, які хочуть платити за такий привілей. Коли економісти виписують стрункі рівняння на дошці, символ для відсотків — r, а не i. Чому? Бо розмір процентної ставки (і) вважається орендною ставкою (r) на капітал. Інтуїція добре допомагає зрозуміти, що відбувається. Індивіди, компанії й інститути з надлишком капіталу здають його в оренду тим, хто може продуктивніше його використати. Ендавмент[147] Гарвардського університету становить близько 25 мільярдів доларів. Це щось як грошовий дощ для університету Ліги плюща, і зберігання їх під матрацами студентів і викладачів було б непрактичним і марнувало б величезні ресурси. Замість цього Гарвард наймає майже дві сотні професіоналів, щоб керувати цими запасами таким чином, аби вони приносили значні доходи університету, надаючи ці фінанси решті світу