Марі-Анна Харт - Драена: Спадщина зграї, Марі-Анна Харт

Останній бій

Морвенна повільно перевела погляд на Реяну. В її очах не було ні презирства, ні осуду—лише холодна, байдужа впевненість.

— Ти можеш втекти і вижити… або залишитися і померти, — тихо промовила вона. Її голос нагадував далекі, примарні дзвони, що сповіщають про неминуче. — Я не засуджую тебе. Я робила речі набагато страшніші, ніж ти.

Реяна стиснула кулаки. Її серце калатало в грудях, але обличчя залишалося незворушним.

— Що буде, якщо я помру? — її голос був ледь чутним, але Морвенна почула.

— Твій син… — відьма на мить задумалася, наче перед її очима проносилися безкінечні нитки майбутнього. — Він важко переживатиме твою втрату. Але зрештою… він повернеться в зграю.

Реяна заплющила очі. Глибоко вдихнула, мов перед стрибком у безодню.

— Він буде щасливим?

Морвенна зітхнула.

— Так.

Реяна кивнула, але її очі залишилися настороженими. Вона відчувала, що Морвенна знає більше.

— Хочеш знати, що сталося з твоїм іншим сином? — голос відьми став тихішим, майже ніжним, але в ньому крився прихований вітер бурі.

Реяна здригнулася.

— Так, — її голос зірвався на шепіт.

Морвенна мовчала, вдивляючись у Реяну так, ніби бачила її наскрізь.

— Його вбив Морок Відьм, — нарешті сказала вона. — Те, що створили відьми.

Реяна застигла. Кожна клітина її тіла напружилася, кожен нерв натягнувся, як струна.

— Це… через мене?

— Ні, — Морвенна заперечно похитала головою. — Ти не маєш до цього жодного відношення.

Реяна закрила очі, але перед нею спалахнули образи: її син, його усмішка, його голос… а потім—темрява.

— Але скоро, — продовжила Морвенна, і її голос став схожим на шепіт самої долі, — ти зможеш зустріти тих, хто вбив його… і помститися.

Реяна повільно підняла голову. В її очах більше не було страху. Тільки гнів. Тільки полум’я, яке вже неможливо було загасити.

В повітрі відчулася напруга, як електричний заряд, що готовий вибухнути в будь-який момент. Реяна глянула на Кейт і тихо промовила:

— Скажи Лукару, що мені шкода. Я сподіваюся, що він зможе мені пробачити.

Не дочекавшись відповіді, Реяна почала перетворюватися на вовчицю. Шкіра її змінювалася, перетворюючись на хутро, її тіло ставало потужним і спритним. Вона покинула будинок і вибігла в темряву ночі, а перед нею, як темна хмара, стояв Морок Відьм. Це була сутність, що не мала форми, лише невидимий натиск темної магії.

Реяна із риком кинулася на нього, її хвіст тріпотів, а лапи, мов гострі леза, рвали простір. Вона знала, що це буде її остання битва.

Даргана стояла в темному куточку кімнати, спостерігаючи за усім, що відбувалося. Вона повернула погляд до Морвенни.

— Ти сказала їй правду? — запитала вона, її голос був спокійним, але пронизаним глибоким сумом.

Морвенна кивнула, її обличчя залишалося холодним.

— Так, я сказала їй правду.

— Вона не зможе виграти в нього і загине, — похмуро мовила Даргана.

Морвенна всміхнулася, але це була не усмішка радості. В її погляді була лише тінь відчаю і непереможної рішучості.

— Вона розлючена матір, яка мстить за смерть свого сина, — сказала Морвенна, її голос став м'якшим. — Вона не переможе його, але виграє нам час. І це достатньо, щоб зробити все правильно. Будь із нею, я виграю нам ще трохи часу, дам тобі можливість побачити правнука.

Даргана була пронизана емоціями. Вона знала, що це останній шанс, остання можливість для її роду, для всього, що залишалося після всіх років боротьби.

— Що буде потім? — запитала вона, не зважаючи на тяжкість в серці.

Морвенна глянула на неї з печальним поглядом і тихо відповіла:

— Ми обоє загинемо, але перевертні встигнуть... . Твої правнуки, вони будуть тією надією, що принесе новий світ.

Морвенна востаннє глянула на Кейт, її погляд був пронизливим і глибоким. І в той момент, коли їхні очі зустрілися, Морвенна побачила в ній не тільки силу та рішучість, а й щось знайоме — Ареса. Маленького хлопчика з такими ж очима, як у Кейт Ті самі глибокі, темні очі, які колись стали частиною її власної історії. Вона посміхнулася своїм спогадам і з цими думками вона повільно вийшла з дому.

Перед будинком стояли чотири відьми. Всі вони мали зосереджений вигляд, і серед них була Калана — одна з тих, хто створив Морока Відьом. 

Морвенна глянула на них із презирством, її губи стиснулися в тонку лінію.

— Давно я не вбивала відьм, — промовила вона, її голос був спокійний, але в ньому звучала темна, холодна сила, що давала зрозуміти — не варто її недооцінювати.

Її слова висіли в повітрі, наче пронзальний удар, і кожен із присутніх відчував, як тримається напруга. Вони стояли перед нею, готові до боротьби, але в її очах вже горіла палаюча рішучість, яку важко було зупинити.

Битва розгорілася на межі світів — між темрявою і світлом, між смертю і життям. Морвенна стояла, мов темна буря, її темні очі блищали гнівом і рішучістю. Вона була драеном, а це означало, що її сила була не лише у фізичній могутності, а й у здатності забирати сили інших. І в момент, коли її супротивники відьми прийшли до неї, Морвенна не вагалася.

Вона підняла руки, і з її пальців вистрілили потоки темної енергії, що виривалися з її тіла, як вихор. Відьми, що стояли перед нею, спробували відбити атаки, але Морвенна була надто сильною. Вона захоплювала їхні сили, забираючи їх енергію, поки їхні рухи не ставали все більш повільними й нерішучими.

Калаана, що була серед них, підняла руки, намагаючись зупинити драена, але її зусилля виявилися марними. Морвенна перехопила її атаку, забираючи всю магічну силу, що була в її руках, і поваливши відьму на землю. Вона кричала від болю, коли її сила вислизала, але Морвенна не мала ні жалю, ні зупинок.

— Ти не зможеш мене зупинити, — тихо прошепотіла Морвенна, коли знову звела руки, цього разу направивши потік енергії прямо на ще одну відьму. Та навіть не встигла зробити крок, як була розірвана на частини темною силою, що вирвала її зсередини.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍