Еллі Гарус - Роза для Клелії, Еллі Гарус

– Так.

– Ти певна, що хочеш туди привести Деметру?

– Там уже зачекалися на неї. Думаю, ти теж охочий дізнатися, навіщо я везу її до «Майстерні»? 

– Схоже, це та бракуюча частинка пазла про яку ти ані чичирк. – Непорушна домовленість між нами трьома.

– Ти, Стефано... А хто ж третій учасник?!

– Фогель. Нарешті ви побачитеся та познайомитися ближче. 

– Отже, цей Фогель про мене знає.

– Ти ще хочеш поставити свої питання Деметрі?

– Подивимося у якому вона буде стані. У всякому разі покажемо їй підвіску. Судячи з настрою Абеля, схоже, він дуже розчарувався останнім часом у доньці.

– Чого б це?!

– Ну він більшу частину життя керувався бажанням – витягнути її з лап хвороби, а тоді щось пішло не так. У мене є думки... Я хочу їх перевірити, але для цього треба поговорити з Деметрою.

– Кровна спорідненість – автоматично згенерована та запропонована тобі компанія. Абсолютно нормально відмовитися від нього, поки не пізно, якщо відносини токсичні. Абель все шукав способи вилікувати Деметру. Вона поводила себе спокійно, певно сиділа на пігулках. Малювала. Іноді мені здавалося, що... вона абсолютно звичайна людина. Батько надто захопився любов'ю, щоб назавжди від неї відмовитися. Шалене кохання до неї його й погубило.

– Маклін нічим не кращий, – обурився Тео. – Піддавати доньку щоденній небезпеці, знаючи, що відбувається у маєтку Абеля.

– Так, хто з нас не без гріха? Зрештою в батьковій смерті винна Деметра, він їй набрид та й від мене планувала здихатися.

Монтей знову подивився у дзеркало на Клелію. Щоразу вона згадувала про минуле зі свинцевими тугою. Добре, що у дитинстві у неї був хоча б Стефано. Монтей залізь рукою у внутрішню кишеню куртки, намацав пальцями підвіску – на місці. Зовсім скоро, понад усяке сподівання, їй доведеться зіштовхнутися з новими потрясіннями. Він сушив голову, як краще підвести, як її підготувати. Очевидно бути поруч – найкраще з того, що він може запропонувати. Помаранчеві спалахи у небі й різкі звуки за вікном більше не приковували уваги.

* * *

У «Майстерні» на них дійсно зачекалися. Охорона навіть не провела належний огляд, відразу пропустила їх через скорочений тунель. Клелія орієнтувалася куди йти, що говорити й робити. Монтей ніс ще мляву Деметру на руках. Минувши вузькі, закручені коридори, вони зупинилися біля гігантських дверей, які підсвічувалися з обох боків ліхтарями. Клелія звеліла почекати, а сама прошмигнула за двері. Монтей не довго нудився, через три хвилини охоронець Гій запросив його до конференц–залу.

Тут було також сутінково й пахло сирістю. За столом трапецієвої форми поважно сидів чоловік в інвалідному кріслі. На правах керівника він перший взяв слово й запропонував Монтею залишити Деметру на канапі. Він так і вчинив. Прислуга підлетіла до непритомної жінки, бігло оглянула. Чоловік у кріслі уважно за тим дійством прослідкував. Монтей напроти у те не заглиблювався. Деметра здавалася безсилою. Одна зі служниць притягнула дерев'яну ширму, щоб за нею робити усілякі процедури, й вони нарешті усамітнилися.

Клелія безапеляційно підійшла до чоловіка в інвалідному кріслі й поклала долоню йому на плече, привітно посміхаючись.

– Чому так темно у приміщенні?

– У місті масово зникає світло через бунти. Але ми заздалегідь підготувалися до надзвичайного стану. Тут найбезпечніше місце, раджу вам переждати. Ми підготували для Монтея кімнату.

– Слушна пропозиція.

– Я бачу переможний блиск у твоїх очах, дорогенька. Даруйте, Монтей, що відразу не запропонував випити. Віскі або коньяк?

– Я за кермом. Дякую.
  Клелія теж відмовилася від напоїв.

– Схоже, Клелія вам повідомила, хто я такий.

– Тільки те, що ваше ім'я Фогель, і ви керівник цього філіалу «Майстерні».

– Ба! – здивовано поглянув на блондинку. – Я думав, ти відразу йому карти розкриєш до того, як сюди приїдете з Деметрою.

– Ми ж домовлялися зберігати тебе у таємниці. Та й сюрприз не хотілося псувати.
Монтей вигнув брови від зацікавленості.

– Ну що ж, не будемо виморювати й без того втомленого очікуваннями Монтея. Хочу відзначити, Тео, масштаби вашої роботи вражають! У новинах – наше місто на перших шпальтах, попри бунт у столиці та країні в цілому!

– Ваші ліберти теж відзначилися та й містяни підхопили хвилю хаосу і понеслося.

– Перепрошую, пан Фогель... – втрутилася служниця.

– Так?..

– Пані прийшла до тями. З нею все добре, але вона від їжі відмовилася.

– Ви міцно зафіксували їй руки та ноги?

– Все як ви наказували, пане Фогель.

– Тоді садіть її у візок та котіть до нас.
Служниці зробили як просив Фогель і за лічені хвилини Деметра сиділа перед Фогелем та Монтеєм у візку. Клелія поки що не видавала своєї присутності. Вона стала осторонь, щоб у разі чого вийти з-за спини Деметри.
Лице Деметри було ще бліде, а в цілому виглядала вона як після здорового міцного сну. Жінка сиділа у візку гордовито, наче на троні перед підданими.

– Гадаю, вона ще під дією снодійного, – обережно прошепотів Фогель. – Або ж у залі недостатньо світла і вона мене погано бачить. – Він кинув погляд на служницю. – Треба більше світла!
Коли нарешті у залі стало так видно, як у літній день, Фогель під'їхав до Деметри ближче, неперервно вдивлявся в її брунатні очі. Вона ані трохи не здивувалася збагнув, хто перед нею сидить. Опустив гостре підборіддя, Дема, копіюючи Фогеля, скривила вуста, ніби він був покритий кірками корости.

– Справжня ти від мене не сховаєшся, – продовжив говорити пошепки. – Не тепер, Дема.
На мить її очі спалахнули й мовби нудьгуючи вона перевела погляд на інтер'єр залу.

– Ти диви, Маклін виявився хитрішим за смерть! – помітила.

– А ти думала! – повернувся до діалогу Маклін. – Не рада мене бачити, серденько?
Монтей мовчки переглянувся з Клелією. Маклін?! Таємничий Фогель, керівник філіалу «Майстерні», виявився «покійним» Макліном.