Олена Домова - Тілоохоронець Горгони, Олена Домова

23. Різкий оберт

Мить чи дві пані Середа ошелешено вдивлялася в обличчя коханця, а потім,  намагаючись зобразити посмішку, запросила його увійти.Чоловік розгублено поглядав то на неї, то на букет у своїй руці, але так і не наважившись віддати його, зайшов до передпокою.

Він слухняно пішов за жінкою, звічно скидаючи взуття на ходу, навіть не нахиляючись, сів на краєчок шоколадного дивана та поглянув на Юлю знизу вгору. А вона обхопила себе руками та, не наважуючись почати розмову, до якої нещодавно була готова всією душею, дивилася у відповідь.

Не витримавши тиші, Микола знову стурбовано спитав:

- Юль, у тебе якісь проблеми? Щось на роботі?

- На роботі все гаразд... Ти приїхав, - чи то питання, чи то ствердження мимоволі злетіло з її губ.

- Так, - відповів чоловік, поглянув на букет, який продовжував тримати в руці, й відклав його убік. - У тебе таке обличчя... Ти плакала, - він підвівся, наблизився впритул і взяв за руку. - Чому?

- Це дуже складне питання, Коль, - брюнетка відступила.

- Тобі знову хтось погрожує?

- Боже, ні. Ти все ніяк не заспокоїшся, - посмішка нарешті вийшла щирою. Хоч вони ніколи не були палкими коханцями, скоріше партнерами, але Микола завжди чудово відігравав свою роль турботливого хлопця.

- Тоді що? Скажи мені. Я допоможу.

- Це навряд... - Юля замовкла, прикипівши поглядом до великого пальця чоловіка, який погладжував тильний бік її долоні.

Він хороша людина, з ним було легко та надійно, він заслуговує на кохання, тому все йому розповісти якомога швидше, було єдиним правильним рішенням. Вона рішуче поглянула йому в очі та сказала:

- Я покохала іншого чоловіка.

- Ти серйозно?

Реакція Миколи була геть не такою, як вона очікувала. Він не виглядав здивованим, очі з підозрою звузилися, наче він намагався виявити брехню.

- Ти про щось дізналася й таким чином намагаєшся очистити мою совість?

- Ти про що? - жінка здивовано кліпнула.

Коля негайно знітився.

- Справа в тім, що... кхм...

Він взян букет та розірвав папір. Погляду Юлі відкрилися неймовірної краси жовті троянди. Крупні бутони щільно прилягли один до одного, утворюючи неймовірних розмірів кульбабу.

- Пробач мене, Юлю. Ти неймовірна жінка. Красива, розумна і мені було неймовірно добре з тобою, - розпочав він підготовлену промову, а потім менш упевнено додав: - І, схоже, ти вже знайшла свою людину, як і я свою...

Пані Середа безглуздо посміхалася, поглядаючи то на букет, то на чоловіка напроти, а потім зробила те, чого ніколи не дозволяла собі за весь час їхніх стосунків - з вереском кинулася на шию.

- Ти неймовірний чоловік, Колю. Мені також... також було добре з тобою.

Вона закарбувала на чоловічій щоці поцілунок та взяла квіти з його рук.

Микола був вражений зміною, що відбулася з жінкою за той час, що він її не бачив, й відзначив, що кохання все ж таки дуже сильно змінює. Він прослідкував, як Юля легкою ходою рушила на кухню.

В тому, що Юля сприйме їхнє розставання достойно, й щонайменше ззовні лишиться спокійною, чоловік майже не сумнівався, але те, що ситуації так збігатимуться, було зовсім уже неймовірним. Подумавши про це, він спохмурнів. Чи може так бути, що жінка просто грає спокій, що її не жаліли?

- То що все ж таки сталося? Чому ти плакала, Юль? - він сів на високий стільчак, спираючись передпліччами на стільницю.

- А, - лиш махнула вона рукою, ретельно поправляючи квіти у вазі. - Всілякі дурниці. Можливо, цикла, а може й клімакс, - Коля гмикнув. - Чаю  вип'єш чи поспішаєш?

- Каву, якщо можна.

Було можна, й Юля увімкнула кавоварку. Потім зазирнула в холодильник, згадавши про гостю, яка мала невдовзі прийти. В холодильнику сироьливо юрбилися пекінська капуста та залишки сиру. Тільки зараз брюнетка згадала, що забула зробити закупівлю, отже доведеться замовляти через слудбу доставки. Але про це вона вирішила попіклуватися якось потім, а зараз пригалати, що ховається у неї в морозильній камері.

- О, знайома піцца, - посміхнувся Микола, коли побачив, як Юля дістає дві фірмові коробки. - Я так і не встиг її з'їсти. Я, до речі, не голодний. Якщо ти вирішила віддати їх мені у якості розподілу майна...

- Не дочекаєшся, я буду її готувати.

Вона поклала коробки на стіл і взяла дві філіжанки з кавою. Одну поставила перед гостем, з іншої зробила ковток та відставила.

- Ти збираєшся їх з'їсти? - з недовірою глянув у бік двох велетенських коробок.

До мене невдовзі прийде подруга, Треба ж її чимось частувати.

- Подруга? Ти точно та Юлія Середа, з якою я зустрічався? Скільки мене не було? Місяць?

- Повір мені, - з посмішкою закотила очі брюнетка, - іноді достатньо й одного вечора, щоб завести подругу, яка наступного ж дня напроситься на посиденьки.

- Тебе точно прибульці підмінили, - намагаючись оговтатися, хихикнув Коля. Виглядало це кумедно, тож Юля також усміхнулася.

Якось непомітно розговорилися, й Микола розповів про жінку, заради якої вирішив розірвати зручні, як він вважав, стосунки. Пані Середа про своє божевілля вирішила не розповідати, чим викликала в колишнього коханця нову хвилю недовіри. Проте тиснути не став, чудово знаючи характер та залізобетонні принципи жінки.

Коли піца була готова пан Кологуб зазбирався йти собі. Разом з тим подзвонили у двері. Було без чверті восьма, тепер уже точно Рита.

Висока білявка, яка через підбори стала ще вищою, здивовано поглянула на чоловіка згори вниз. Микола не розгубився, після привітання та знайомства, ніжно стиснув долоньку Маргарити й коротко поцілував. Попрощався з обома панянками й, отримавши на прощання поцілунок у щоку від Юлі, пішов.

- То тільки з Кирієнком така, - невдоволено пробурмотіла Рита, коли за чоловіком зачинилися двері. - Одразу так би й сказала.

Пані Середа зітхнула та простягнула руку, щоб забрати у гості пакет.

- Все зовсім не так. Може не будемо обговорювати це на порозі?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍