Олена Домова - Тілоохоронець Горгони, Олена Домова

Вона рушила на кухню, білявка слухняно пішла за нею. Хвилина й Маргарита забула про своє невдоволення та захоплено оглядала величезні млинці з різноманітною начинкою.

- Справжній витвір мистецтва. Сама робила?

- Сама розігріла в духовці, - посміхнулася Юля, обережно підчепивши шматочок з апетитно розплавленим сиром.

- То що у вас з Максом? - повернулася до перерваної теми гостя, коли голод було вгамовано, а перший бокал напівсолодкого добігав кінця.

- Він мені подобається, - знизала плечима Юля, трохи помовчала й продовжила: - Я йому також.

- Тоді до чого ці ходіння околяса? Чому ви не разом?

- Я зустрічалася з чоловіком, якого не хотіла зраджувати. Сьогодні я розійшлася з тим чоловіком...

- То може мені піти та покликати Кирієнка? - аж підскочила Рита.

- Ні! - Юля схопила її за руку, наче вона й справді зараз побіжить за Максимом. - Дай мені час. Мені не так просто це все дається. Я поки що не готова.

Маргарита з недовірою поглянула на співбесідницю.

- Ти крутезна дівчина, Юлю, але занадто вже у тебе заморочок.

- Не можу не погодитися, - зробивши ковток, кивнула пані Середа, але нічого не можу з цим вдіяти. Відверто кажучи, до певного моменту й не хотіла нічого діяти. Мене все влаштовувало. Це було моїм захистом: від колишнього чоловіка, злостивців... світу. Ось з Катрусею, наприклад. Ми пропрацювали з нею майже рік, а я так і не зрозуміла, як багато вона для мене важила, поки сама ж не підштовхнула до підвищення. Марія також непоганий фахівець, проте...

- Не подруга, - з розумінням покивала десантниця. - Я розумію, про що ти. Є люди, яким просто довіряєш, а є споріднені душі.

- Щось на кшталт...

- То ти реально не зрозуміла, чим образила Макса у лікарні? - здогадалася Рита, починаючи розуміти цю начебто розумну, але зовсім не чуйну жінку.

- Чим?

- Ну, він проявив турботу, а ти його жорстко відшила.

- Яка турбота? Мені не п'ять років, я в змозі сама попіклуватися про себе.

- Але день був метушливий. Раптом тобі, не знаю, погано стало через хвилювання. А ти відреагувала так, наче він спитав, чи не дурка ти, Юлько?

Брюнетка, замислилася, пригадуючи ситуацію. Нічого неадекватного в своїй поведінці вона не бачила й досі, але з боку, напевне, видніше.

- Можливо, ти маєш рацію, - обережно погодилася вона.

- Ти зараз просто так зі мною погодилася? - гмикнула білявка й потягнулася за штопором.

- Ой ні, годі. Мені завтра на роботу, - схаменулася пані Середа.

- Не переймайся. Година рання. Проспатися встигнеш.

Юля була не звична до нічних розваг, але віддалено здогадувалася, що саме з подібних слів розпочинаються найшаленіші ночі. І якби не Стас, який без чверті одинадцята приїхав за своєю невгамовною дружиною, невідомо, чим би все скінчилося. Адже до цього часу дівчата встигли спустошити дві з половиною пляшки вина, насолодитися творчістю "Скрябіна", посперечатися з приводу того, яка з солісток Nightwish краща, звісно під акомпанемент кожної, і навіть попідспівувати тужливо-патетичним завиванням Фредді Мерк'юрі.

Сусіди пані Середи від такого концерту, вірогідно, знаходилися в шоковому стані, проте ніхто не прийшов напоумити гультяйок і навіть до поліції не звернувся.

Юля після того, як провела подругу, навіть прибирати не стала. Впала на ліжко й провалилася у міцний сон. Дзвінок будильника вранці був несподіванкою, а ось похмілля - ні.

"Я так зіп'юся", - бурмотіла постраждала від жіночої дружби брюнетка у пошуках хоч якогось знеболювального. Знайшла прострочений аспірин і парацетамол, який начебто не від того. Так, хворіла вона не часто, напевне просто не встигала це робити за роботою.

Покрутила в руках обидві пластинки, схилилася до парацетамолу. Ліки, в яких пройшов строк придатності, пити не наважилася й викинула у смітник.

Спроба позайматися йогою провалилася, бо під час нахилу до голови приливала кров й робила біль нестерпним. Нічого робити, довелося трохи себе посварити та пробачити.

Незважаючи на фору, яку дала собі Юля, прибравши з ритуалу йогу, до приїзду водія все одно не встигла. Тож їхала не роздивляючись місто за вікном, як зазвичай, а судомно намагалася оцінити сьогоднішній розклад.

Як на зло, згадала про пана Кирієнка та свою обіцянку, тож тепер вона шукала віконце у розкладі. Тихенько застогнала від безсилля.

- Все гаразд, Юліє Володимирівно? Вам погано? Ви сьогодні якась бліда. Може, вам до лікарні? - спитав водій із занепокоєнням.

- Ні, - похитала головою директорка, а потім раптом стрепенулася. - Тобто, так! Тільки спочатку треба заїхати до супермаркету.

"Як можна було забути про Катю?!" - лаяла вона себе, пробігаючи повз полиці в магазині. Ц судомно намагалася зрозуміти, що можна, а чого не можна молодій матусі. Але потім плюнула на цю справу й побігла у дитячий відділ. Краще подарувати упаковку одноразових підгузків, вони вже точно згодяться.

Наступна зупинка - клініка, в якій народила подружка. Дорогою подзвонила Марії й попросила перенести збори на інший день. Про дзвінок Максові цього ранку більше не згадувала.